Я завітала до доньки на весілля. Та мій сюрприз обернувся катастрофою. Виявилось, мати нареченої зайва на святі

 – Нащо тобі та Італія? Ми що з голоду помираємо? – чоловік неодноразово мене відмовляв їхати на заробітки.

Мені й самій не дуже кортіло покидати дітей і коханого. Жили ми хоч і скромно, та в любові. Та згодом старша донечка Інна почала підростати. Соромилась перед однолітками, що одягу гарного немає. Мені боляче було це бачити. Ще й розуміла – скоро Катя і Дмитрик її доженуть. А потім на освіту, на весілля… Ніяк нам це не подужати.

Тож врешті я все ж зібралася і поїхала. Двоюрідна сестра, яка вже роки жила в Італії, допомогла мені знайти гарну роботу. Я змалку працьовита і сеньйора це оцінила. Щомісяця платила 1300 євро, для мене це були шалені гроші. Усе до копійки висилала чоловікові, аби збирав дітям на майбутнє. Собі ж зовсім трішки залишала. Навіть одягу нового не купувала, носила старе.

Роки минали. За моїми підрахунками чоловік вже мав назбирати кругленьку суму. Раптом старша донька повідомила, що виходить заміж. Я відразу ж дозволила чоловікові дати їй стільки, скільки треба на пристойне свято. Згодом допомогла й однокімнатну квартиру купити. Та було мені дуже прикро – Інна не наполягала, аби я приїхала на свято.

 – Нащо тобі їхати? Нічого особливого не буде! Краще працюй, бо ще місце втратиш.

Я продовжувала гарувати. Раптом і молодша донька заявила, що теж знайшла вже своє кохання. І тут я вирішила, що до цієї доньки я неодмінно приїду, тим паче, що їй маминої любові дісталося найменше.

Нікому я ані слова не сказала. Вирішила – буде гарний сюрприз. Розвідала в знайомих, коли і де свято. Приїхала за кілька днів, оселилася в готелі. Потім пішла в салон краси, все ж чоловік мене вісім років не бачив, хотіла гарною бути.

І от приходжу я в ресторан. У Каті мало щелепа не відпала:

 – Мамо, невже це ти?

 – Сюрприз!

І тут я побачила усіх інших родичів. І мого чоловіка, котрий сидів поряд з якоюсь жінкою.

 – Чого ти не попередила?

 – Так вирішила. А що, не добре?

Ніхто мене не обійняв, не зрадів. Я почувалась зайвою. А тоді підійшла моя зовиця Алла і прошепотіла на вухо:

 – Ми думали, що ти давно все знаєш.

 – Що саме?

 – Що в Іллі інша дружина. Він казав – все офіційно.

Я не могла в це повірити. Ота жінка – нова дружина мого чоловіка. От лишень не в паспорті, бо він досі зі мною не розлучився. А гарно за мої гроші утримував коханку. Раптом підійшла Інна:

 – Мамо, тобі краще піти! Не псуй Каті свято. Зрозумій, нам також важко без тебе було.

 – А мені як? Ви всі брехали, а гроші мої брали!

Я пішла. Вже на вулиці наздогнав мій чоловік.

 – Ти сама винна! Я ж казав не їхати. Невже думала, що стільки років самий буду. 

 – Роби, що хочеш – але гроші усі до копійки віддай. 

Я вирішила, що найму адвоката і відсуджу будинок й автівку в чоловіка. А з дітьми спілкуватися наразі не хочу, не можу пробачити їхню зраду. Та й грошей їм вже не даватиму. Настав час для себе пожити.

Невже всі чоловіки зраджують, поки жінки на заробітках? Як гадаєте, може мені не слід було їхати?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!