– Я пригляну за твоєю мамою тільки за однієї умови!

Знайомство зі майбутньою свекрухою пройшло для мене важко. Я не сподобалась Анні Ігорівні й вона це яскраво показувала. А на новину, що Іван освідчився мені вона розсміялась!

– Якщо ти відречешся від Іри, то можеш забути, що у тебе є син! Свого рішення я не зміню! – якось заявив до мами Іван.

Складалось враження, що Анна Ігорівна не сприймала його слова серйозно. Та коли дійшло до весілля вона навіть казала, що не збирається приходити. Зрештою вона таки була, але її сумне обличчя говорило само за себе.

Нам весілля сподобалось.

Після цього свекруха заявила, щоб ми переїжджали жити до неї. Коханий сприйняв це як її знак примирення і чесно кажучи, я теж на мить так подумала.

Але ми не змогли вжитися разом. Перший місяць нагадував якесь моральне випробування. Її нічого не влаштовувало, кожної хвилини у мій бік летіла критика. А коли чоловік повертався з роботи його мама ставала зразковою жінкою.

Я потерпіла місяць, думала зможу змиритися, але потім зрозуміла, що у цьому нема сенсу. Сказала Івану, щоб ми переїхали. Мою пропозицію він підтримав. Через два тижні ми зʼїхали на орендовану квартиру. 

Минув рік. Все наче було добре. От тільки у свекрухи стався інсульт. Лікарі спочатку говорили, щоб ми не розраховували на її одужання, але Анна Ігорівна пішла на поправку. Перші місяці вона лежала у лікарні. А коли її виписали, то постало питання хто ж надалі її доглядатиме.

Чоловік сказав, що у нього на це фізично не буде часу, адже він тільки почав розкручувати свою справу. Його молодша сестра заявила, що у неї тільки почалось налагоджуватися особисте життя і вона цієї можливості профукати не збирається.

Тому вони разом вирішили, що доглядати свекруху буду я. Не питаючи моєї згоди, не враховуючи, що Анна Ігорівна терпіти мене не може.

Я слухала це все і не вірила, що на мене чекає. Та недовго думаючи, я озвучила свою умову.

– Я згідна доглядати за твоєю мамою, але нехай тоді перепише на мене свій будинок!

– Що? З якої радості? Ти хіба настільки меркантильна? 

– А як я буду розуміти, що зі мною розрахувалися? Я ж витрачатиму свій час, сили і нерви. А ви потім поділите майно між сестрою? Де справедливість? Тоді сам за нею дивись!

– Знаєш, якщо ти далі ставитимеш мені подібні умови, то нам доведеться розлучитися! – раптом заявив чоловік, що сильно мене здивувало. – Ти зовсім не цінуєш мою родину!

От скажіть хіба я погано придумала? Може хтось стикався з подібним? Що ви тоді робили?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!