– Я не благодійним фонд, щоб переселенцям гроші свої віддавати! Нехай би головою думали, а не одним місцем…

Першою дитиною я завагітніла дуже рано, але це мене не підкосило. Навіть навпаки – дало мотивацію рухатись далі.

Ми з чоловіком день і ніч працювали, аби дати щось нашій донечці. Звісно, зірок з неба не хватаємо, але і від зарплати до зарплати протягти можемо.

Мені здавалось, що живемо ми добре, аж поки я не повела Ангеліну в перший клас. У нас там такі мамочки зібрались, що страшно й розповідати… У тієї губи перекачані, та з брендовими сумками на батьківські збори ходить… Я не заздрю, нічого такого. Просто є люди, у яких є гроші, і вони не знають, коли треба вчасно зупинитись.

І от нещодавно наша еліта вирішила погратись у благодійність.

Одна сім’я, яка переїхала з окупованої території, повідомила, що чекає ще одну дитину. І та частина класу, яка зайві гроші завжди мала, запропонувала цій родині фінансово допомогти.Може я, звісно, чогось не розумію, але від такої ідеї відмовилась категорично.

Найменшій їхній дитині трохи більше року. Якщо я правильно порахувала, завагітніла ця горе-мати вже в окупації. Народжувала теж там. Переїхали вони в наше місто відносно нещодавно. І вже тут вона завагітніла знову…

Звичайно, зараз не вгадаєш, куди тебе життя поверне, але ж треба хоч трохи думати головою! Якщо ти знаєш, що тобі довелось покинути домівку, що грошей не вистачає, що ситуація в країні така страшна – чого ти не можеш зупинитись народжувати?

Свою думку я висловила у спільному чаті, а всі накинулись на мене, як стадо диких собак. А я думаю, що зробила правильно: мені теж важко, але ж я думаю про майбутнє, а не прошу про допомогу. То чого іншим для цього розуму не вистачає?

А ви б на таке віддали свої гроші?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!