Я дізналася, що у мого чоловіка є інша. Я дуже довго думала, як мені правильно вчинити. А потім, через пару днів, я сіла і написала їй листа. Я написала його на дев’яти сторінках. Я від людей чула, що вона нормальна людина, мама двох дітей, 38 років їй, вона сама не так давно розлучилася з чоловіком. Вона мені відписала відразу. Лише тепер я згадала першу дружину свого чоловіка

Я дізналася, що у мого чоловіка є інша. Я дуже довго думала, як мені правильно вчинити. А потім, через пару днів, я сіла і написала їй листа. Я написала його на дев’яти сторінках. Я від людей чула, що вона нормальна людина, мама двох дітей, 38 років їй, вона сама не так давно розлучилася з чоловіком. Вона мені відписала відразу. Лише тепер я згадала першу дружину свого чоловіка

Я ніколи не замислювалася, що жила чужим щастям, що зробила у своєму житті найбільшу помилку, яку може зробити жінка.

Прийшло і до мене моє запізніле каяття, аж через 10 років. Прийшло тільки тоді, коли я опинилася по іншу сторону барикад. 10 років тому, коли мені було трохи більше 20 років, будучи на той момент сама заміжня, я зустріла свого коханого чоловіка, який був одружений, він був вінчаний зі своєю дружиною в церкві, у них була гарна сім’я і двоє дітей.

Не думалося мені ні про що тоді, крім як про власні почуття. Адже, на мою думку, він був мій і мав був бути зі мною і тільки зі мною, а його шлюб і мій шлюб також, на мою думку, були помилкою, яку треба було виправляти, і робити це чим швидше – тим краще для всіх, а насамперед для мене.

Його дружина представлялася мені холодною та зовсім байдужою жінкою, яка давно вже не любить і погано піклується про свого чоловіка.

Зустрічалися ми рік.

Ховатися і придумувати якісь виправдання я втомилася. І я сама зруйнувала свою сім’ю. Що було тоді з моїм чоловіком, навіть зовсім не хочу згадувати, він дуже сумував, інколи було дуже його шкода мені, він дуже хвилювався, але я тоді більше думала про себе. Про чоловіка я тоді думала зовсім мало. А з часом вляглося

Точніше для мене вляглося, а як там було у нього, я намагалася не думати про це.

Стала жити одна, мій новий коханий знайшов мені квартиру і приходив до мене кожен день. Я все чекала, ну коли ж він прийде до мене назавжди. І ображалася, і, бувало, сперечалася з ним. Він щиро кохав мене і все мені прощав, ніколи не сердився на мене, а я вміло цим користувалася.

Але і від дружини своєї йти не поспішав.

Через деякий час дружина дізналася, що він їй зраджує. Вона намагалася все налагодити, вони ще два місяці прожили разом і потім вона втомилася, зібрала йому речі і сказала, щоб йшов до мене.

Тільки тоді він прийшов до мене. Вже назавжди.

Я була найщасливішою жінкою на світі в той вечір. Про його дружину, що з нею там відбувається, я і не думала. І про дітей їхніх не думала. Думала, ну нічого, буде їх на вихідні брати, грошима допомагати, у них буде своє життя, а у нас своє. Ми, довго не чекаючи, одружилися. Він найкращий, дбайливий, найрозумніший, уважний чоловік. Я тішилася і раділа своєму щастю.

А потім була довгоочікувана радість від того, що я дізналася, що чекаю дитину. А згодом було народження нашої донечки. Все було чудово. Справлялися як могли. Жили, любили, ростили дитятко.

Життя склалося так, що півтора роки тому ми поїхали жити в інший регіон, і одного разу, випадково, я виявила переписку мого коханого з іншою жінкою, листування дивного характеру, яке мене насторожило відразу.

Виявилося, що ще коли ми жили на старому місці, він мені зраджував. Я знаю цю жінку, ми з нею спілкувалися колись по-дружньому. У них був роман, який не закінчився навіть з нашим переїздом, вони продовжують листуватися та зустрічатися.

Я неначе спустошилася. У мене перевернулося все світосприйняття. Я перечитувала ще раз, і ще. Вдумувалася в кожне слово, намагалася знайти там щось, що б вказувало на те, що я помиляюся. Але все було ясно, як світлий день. Я йому так довіряла, мені здавалося, що я – кохання всього його життя. Я знайшла в собі сили постаратися зрозуміти і пробачити. І він сім’ю не хоче залишати, каже, що любить мене щиро, і завжди любитиме, а перед нею тільки відповідальність якусь відчуває.

Говорив, що припинить спілкуватися з нею остаточно, але ось уже півтора роки як ми переїхали сюди і вже 9 місяців як я дізналася про його зраду, але вони до цих пір переписуються. І я прозріла.

Я прозріла! Що ж я тоді наробила? Я зіпсувала життя свого колишнього чоловіка, який був дуже хорошою людиною, життя його колишній дружині, я позбавила двох дітей можливості бути поруч зі своїм татом.

Тепер в моїй голові важкі картини того, як я раділа, коли він прийшов до мене, а його дружина в цей момент плакала ночами. Як важко було моєму колишньому чоловікові, коли я його покинула, та не просто покинула, а так легко проміняла на іншого. Люди, що я за чудовисько таке? Хіба хороша жінка так може вчинити?

Чому я принесла стільки сумних днів та ночей іншим хорошим людям? У мене хороші батьки, вони виховували мене в строгості, вчили мене правильним речам. Що зі мною не так? Як тепер все виправити? Я не можу собі пробачити це ніяк, а мій чоловік пише тепер іншій жінці, як колись писав мені, коли жив зі своєю першою дружиною.

Все повернулося бумерангом, як і повинно було бути. Я рада б поїхати до колишньої дружини мого чоловіка і стати перед нею на коліна, цілувати її ноги і благати:

– Мила, дорога, прости мене, прости, якщо зможеш! Розплата прийшла і я тепер сама розплачуюся за твої сльози!

Я хотіла побачити свого першого чоловіка, щиро попросити вибачення у нього і сказати, що Бог покарав мене за скоєне, що справедливість настала. Але у мого першого чоловіка тепер інша сім’я, слава Богу. Він заслуговує на своє щастя. Я не маю права втручатися в життя цих людей і приносити старі сумні спогади.

Як бути мені тепер.

Тільки тепер до мене дійшло, яка я людина, що я повинна піти до церкви і покаятися. Тепер я молюся щодня. Молюся про прощення, молюся про наших колишніх, молюся про їх дітей. Дякую Богові за те, що він відкрив мені очі. Молю про збереження нашої сім’ї, про напоумлення і каяття мого чоловіка.

Тепер треба рятувати те, що є. Розумію, що сам він від мене не піде, швидше за все, він і в першому шлюбі сам би, напевно, ні на що не наважився, поки дружина його не відпустила його, вона вже втомилася від такого життя і сама сказала, щоб він пішов. А тут тепер ми обжилися на новому місці, тут у нього нова робота, будинок повна чаша, я гарна дружина, намагаюся бути для нього всім.

Коханка мого чоловіка нормальна людина, вона мама двох дітей, 38 років їй, вона сама не так давно розлучилася з чоловіком, він їй все життя зраджував і завів сім’ю на стороні. Я 9 місяців дуже хвилювалася, подумки бажаючи їй всього недоброго, а пару тижнів тому сіла і написала лист на дев’яти сторінках, без образ, про свої почуття, про те як люблю його, як каюсь в скоєному і прошу її не повторювати мій гріх, не губити нашу родину. Багато писала, все виплакала, всю душу її вилила.

Вона відразу відповіла мені, дякувала, що я їй написала, просить вибачення тисячу разів, каже, що теж важко на душі їй, не бажає нікому зла і неприємностей, і чекає його рішення, яким би воно не було, вона його прийме. Але написала, що сама міняти нічого не буде.

Каже, що знає, як це, коли коханий чоловік зраджує. Знає, але все одно зустрічається з моїм чоловіком. Чужа душа повна загадок.

Любі жінки, я дуже хочу, щоб ви прочитали моє запізніле каяття, прочитали і замислилися. Біжіть від одружених чоловіків. Закривайте очі, затикайте вуха, не вірте, не слухайте, не закохуйтесь, біжіть геть, живіть своїм щасливим життям! Розплата прийде неодмінно. Зараз або через 10 років, а може через 20, але прийде неминуче. Ви думаєте, що ваш випадок – виняток із правил? Мені теж так здавалося тоді. Всім коханкам так здається. Але це не правда. Думайте про своїх рідних людей, про діток і будьте щасливими у своїй сім’ї та родині. Я дуже шкодую про скоєне мною, але час назад повернути вже не можна.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.