Я без роботи, а син боїться мені копійку вділити. Знає, що Каті це точно не сподобається!

Син щомісяця приносить мені 5 тисяч гривень. Ставить обережно на стіл, може ще купити мені якісь продукти, ліки. 

– Тільки ти Каті нічого не кажи. Не хочу, аби вдома скандали були. 

Я мовчу. Адже не хочу синові проблеми зробити. 

Так сталося, що я сама виховувала сина. Адже горе-чоловік покинув мене вагітну та кудись втік закордон. Добре, що мої батьки колись купили однокімнатну квартиру, час від часу забирали Степана до себе у село. Коли синочок пішов у садок, то я знайшла роботу, продавала продукти на базарі. Могла заробити хоча б якусь копійку на прожиття. 

Я старалася дати синові все найкраще. На собі страшенно економила, купувала одяг та взуття у секонд-хенді, носила легеньку курточку взимку. Але зате Степан мав гарні іграшки, одяг, їздив у табір на літні канікули. Були думки, аби поїхати закордон. Але розуміла, що без сина взагалі не проживу. Він був моєю єдиною розрадою та втіхою.

Син також старався мені допомогти. То вдома поприбирає, їсти приготує, домашнє завдання зробить. Школу закінчив з золотою медаллю, зумів пройти на державне місце та отримував підвищену стипендію. Навіть на літніх канікулах не відпочивав, а шукав якийсь підробіток. На відкладені гроші зробив ремонт у кімнаті, купив собі ноутбук. 

Зараз синові 30 років. Він купив собі квартиру, влаштувався на дуже гарну роботу. Має жінку Катю, виховують двох діток. Декілька місяців тому невістка завагітніла та у них буде двійня. 

Однак, син досі про мене не забуває. Адже з початком війни мене звільнили з роботи, не виплатили зарплату. Ще й проблеми з серцем заробила, не можу без “Валідолу” ні дня прожити. 

Степан потрапив під скорочення, але добре, що не звільнили. Вони з жінкою мали якісь збереження також і їм вистачило. Але син знав, що у мене проблеми з грошима. Раз приїхав у гості та поставив на стіл 5 тисяч:

– Тобі цього має вистачити. Якщо мало – телефонуй, я ще привезу. Тільки Каті нічого не кажи.

– Чому? Невже це такий секрет?

– Не те, що секрет. Просто вона вагітна, вдома ще діти. Не хочу, аби вона дорікала мені грішми. 

Я взяла ці 5 тисяч. З одного боку, я би мала відмовитися від грошей на користь онуків. Могли собі купити якісь речі чи іграшки. Але мені вони важливіші. Можу собі купити продукти, оплатити частину комунальних послуг, зайти в аптеку. 

Та і навіщо невістці знати про ці гроші? Не вона годує родину, а мій син. Степан не повинен їй звітувати за кожну копійку, вони ті 5 тисяч навіть не відчують. Менше знає – краще спить. 

Раз на місяць Степан заїжджає у гості, привозить продукти і дає гроші. Раз випадково про це промовилася своїй сусідці, Надії. 

– То син тебе так утримує? І тобі не соромно?

– А чого має бути соромно? Він працює, нормально заробляє.

– Ну не знаю, мене би совість мучила брати ці гроші. Сама казала, що невістка вагітна і чекає на двійню. А зараз ціни на дитячі продукти ого як підскочили. 

– Так я йому тоже не чужа людина. Він мій син і повинен мене забезпечувати. Яка різниця – є діти чи нема? Я літня людина, маю проблеми з серцем. То мій Степан все правильно робить і я дуже за нього тішуся. 

Надя тоді промовчала. Сусідка також живе сама, працює продавцем та ще шиє одяг на замовлення. Хоча її син з невісткою живуть, як ті пани, у столиці. Але ні копійки жінці не висилають. І, може, Надя подумала, що раз її син так робить, то інші тоже повинні брати з нього приклад. 

Але я не вважаю себе поганою жінкою, яка тягне гроші з сина. Так, зараз кожному важко жити, в нашій країні війна! Але ж це не означає, що про маму треба забувати. 

Розумію, що якби про це дізналася невістка Катя – то всім було б непереливки, і мені в першу чергу. Почне дорікати, що я з сина гроші висмоктую. Ще борони Боже з онуками заборонить бачитися. Тільки вона сама ні гроші не заробила, аби ними розпоряджатися. 

Я не вимагаю ні від Каті, ні від сина золотих гір. Аби тільки гроші давали та онуків у гості привозили. Поки ще маю сили, то сама про себе піклуюся. Бо розумію, що гроші на ліки зараз є. А раптом я би так захворіла, що треба робити операцію? Або ж взагалі до ліжка була прикута? Звісно, Катя би про мене не так турбувалася. Адже має дітей, хатні справи. Доглядати за літньою людиною, яка живе на околоці міста не дуже гарна “розвага” для неї. 

Тим паче, я стільки років піклувалася про Степана. Мені не було шкода для нього нічогісінько, він у мене був на першому місці. Тож рада, що у сина є совість та він дає мені ті гроші. 

А Надя, певно, мені просто заздрить. Невістка може не хоче, аби син витрачав гроші не тільки на неї, але й на мене. Боюся чесно думати, що буде, коли я дійсно стану старою та немічною. 

Але хочу цю квартиру потім віддати синові, як мене не стане. Хай буде собі мати житло. Чи продає, чи здає в оренду – то вже не моя справа. Головне, аби зараз Степанко був поруч і допомагав. Тому от тримаю цей наш секретик у таємниці від інших родичів. Аби проблем на сиву голову не мати. 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!