1 Серпня, 2021
Все їй 3алишив, тепер ще аліменти буду платити на дитину, дуже добре влаштувалася вона – жалівся мені брат

Все їй 3алишив, тепер ще аліменти буду платити на дитину, дуже добре влаштувалася вона – жалівся мені брат

Мій брат Володя пішов з сім’ї 4 роки тому. Це розлучення стало шоком для всієї родини. Адже 8 років до того вони жили, як здавалося, щасливо. У них є навіть спільна донечка.

Володя часто усім хвалився, що усе залишив колишній. Одного разу я не витримала:

– Що ти розказуєш? Що ти там залишив? Квартиру їй подарували батьки, машини у вас не було. Що ти там взагалі хотів забрати? 

– А посуд? – кричала мама. – А ноутбук, який Володя купив поки вона була в декреті! А зараз ще аліменти плати!

Якби мій брат захотів забрати тарілки з дому, це була б наша остання зустріч.

– Мамо, ну нехай тоді і речі порахує які він їй п’ять років тому у декреті купляв. А то як це хоч копійку залишити?

Сварилися з цього приводу ми часто і довго. Але, що поробиш.

Володя мене взагалі вражав. Кричав:

– Нехай за кожну копійку мені відповідає! Я їй плачу четверту частину своєї зарплати. Куди вона ці гроші витрачає?

– Ну так, нехай чеки збирає і звіт для тебе веде! – саркастично сказала я.

Мама вирішила підтримати ініціативу брата. Стало зрозуміло, що вона ніколи не відчепиться від колишньої невістки. Не розумію чому чоловіки забувають, що аліменти це не виплати колишнім дружинам, а утримання власних дітей.

Я дуже часто зустрічала Марину. Вона живе недалеко від нашої з чоловіком квартири. Вдягається скромно, ніколи не помічала у неї щось зайве. Усе намагається дати єдиній донечці.

– Ну платить, – сказала Марина на моє запитання, – але хіба це гроші, аліменти невеликі, рівно чверть з офіційної зарплати, а потім до наступних виплат постійно мене засмучує колишній чоловік своїми щоденними дзвінками і питаннями, а куди я такі гроші викинула, а чи не сиджу я по ресторанах, а чи не є у менек ще хтось, на кого я витрачаюся.

– Я вже не рада цими аліментами, одні непорозуміння суцільні, ти, як жінка, мене розумієш, а Володимир, немов у вигаданому світі живе. Згадувати тепер мені буде ці аліменти до повноліття доньки.

Ми з Мирославою ніколи подругами не були, але жінка вона була цілком хороша, у мого чоловіка є свій бізнес, нічого особливого, але на життя нам вистачає. Попросила я свого чоловіка влаштувати до нас колишню дружину брата.

Мирослава – економіст, на роботі своїй отримує копійки, а у нас виходить більше, правда працювати доведеться не тільки бухгалтером, а й адміністратором, і замовляти продукти для кафе і багато іншого.

– Мирославо, кажу, – спробуй з нами працювати, нічого ж не втрачаєш, роботу за копійки ти завжди знайдеш, а чоловік потім і розширюватися планував, доростеш до посади керуючого і все у тебе буде добре.

Мирослава подумала і погодилася з вдячністю. І ми не пошкодували.

У роботі вона була хороша, обов’язкова і істотно полегшила чоловікові його працю, поки я сиділа в своєму затяжному декреті, народивши одну дитину за іншою.

– Навіщо ти її на роботу взяла, – говорила моя мама, – вона у твого брата стільки грошей бере! Вона щомісяця забирає чверть його зарплати! А тепер ти їй платиш?

– Мамо, – пояснюю, – чоловік платить, не я. І платить за роботу. А ти порахуй, скільки у тебе в місяць йде на харчування, особливо зараз, коли Володимир знову з тобою живе? Напевно не пару тисяч, а набагато більше. Чому ти вважаєш, що твоїй власній онуці досить аліментів копійчаних?

Мама не полишала своєї думки, вона вважала, що вона права в усьому і пред’являла мені претензії, що краще б я взяла на роботу власного брата, а не його колишню дружину.

– А ось тут, ні, – кажу, – Володимир твій робити нічого не хоче, та ще й обурюється з кожного приводу, він би воду варив в колективі, замість роботи. А його дружина просто взялася старанно і працює відмінно.

Через 2 роки, чоловік, як і планував, відкрив ще одне кафе, та ще й магазинчик при ньому, а Марина стала там керуючою, займає гарну посаду. Та ще й мені допомагала бухгалтерію вести.

– Вона на пів дня лише працює, а то відпочиває, – говорив мені брат Володимир, який побачив фото Мирослави з донькою в соціальних мережах, – на мої гроші! Я плачу, а вона шикує! А мені навіть нікуди нову дружину привести.

– Ти хочеш сказати, – запитала я в брата, – що ті копійчані аліменти, що ти в місяць їй платиш, то міг би квартиру купити за них?

Тут мама заступилася за Володимира, вирішила своє слово сказати. Мовляв, це я винна, я брату не допомагаю.

– Колишню його дружину облагодіяла, а власний брат мені зовсім байдужий? Що ти за дочка, що ти за сестра така, – не втомлювалася дорікати мені мама.

– Ах я дочка не така? – я розлютилася, – А що він за батько, і що ти за бабуся, раз вважаєте, що на копійчані аліменти Мирослава може з дитиною жити і ні в чому собі не відмовляти? Ти, наприклад, коли свою внучку бачила востаннє? А я скажу коли, ще до розлучення сина.

Мені дуже соромно, що брат себе повів так, але ще більше мені соромно за мою власну маму, адже вона сама викреслила свою внучку зі свого життя. Мама ж теж жінка, і теж з батьком була розлучена, невже не пам’ятає, як це – жити на аліменти?

А поки я вирішила, що більше грошей мамі своїй не даватиму, як я робила це щомісяця. Нехай спробує пожити так, без моєї допомоги. Можливо, щось до неї дійде і вона все зрозуміє. 

А яку пораду ви можете дати у цій ситуації? Як довести мамі і брату, що вони неправі?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *