16 Жовтня, 2021
В кінці серпня до мене зателефонувала троюрідна тітка і сказала, що її внук поступив на навчання в наше місто і вона просить, щоб він якийсь час жив у мене. Я подумала і відмовилася від цієї пропозиції

В кінці серпня до мене зателефонувала троюрідна тітка і сказала, що її внук поступив на навчання в наше місто і вона просить, щоб він якийсь час жив у мене. Я подумала і відмовилася від цієї пропозиції

Мені 35 років, я давно поїхала з свого рідного селища і живу у великому місті. В рідних краях у мене залишилося багато родичів, як з маминої, так і з татової сторони. Зараз з багатьма зв’язок загубився, особливо після того, як не стало батьків. Є такі (далекі родичі), яких я просто не знаю і жодного разу в житті не бачила. Або бачилася тоді, коли була маленькою і природно їх не пам’ятаю.

Ми не спілкувалися, їхніх дітей і онуків теж не знаю. Ось про таких родичів і піде мова. Нещодавно пролунав дзвінок по телефону. А з незнайомих номерів коли дзвонять, то я рідко відповідаю на дзвінки. А тут прям наполегливо так дзвонять, майже кожну годину і при чому з різних номерів. Вперто не відповідала до самого вечора.

Увечері все таки не витримала. З протилежного боку чую жіночий голос.

«Привіт, Юлечко. Це тьотя Інна. Ти мене напевно не пам’ятаєш. Я троюрідна сестра твого тата».

Звісно, не пам’ятаю. І не те що не пам’ятаю, а більше ніж впевнена, що навіть і не знаю. Я звичайно з нею привіталася і сказала, що не пам’ятаю. Вона посміялася, запитала як життя, як справи, як син (хоча у мене дочка), чим взагалі займаюся. Відповіла я своїй тітці звичними фразами аби розмову швидше закінчити, не дуже то й хотілося розмовляти з незнайомою мені людиною.

Але тут тітка Інна підвела нашу розмову до логічного кінця – у неї є до мене прохання. Вона сказала: «Юля, маю до тебе прохання. У мене онук вступив до навчального закладу в твоєму місті. Нехай він поживе у тебе деякий час, а то з гуртожитком там якась проблема. Йому ось уже в кінці серпні потрібно бути на місці, так що нехай він у тебе побуде. А ми вже тобі віддячимо».

Спочатку я хотіла відмовити. Потім думаю, добре нехай хлопчик поживе у нас. А потім – мені це взагалі треба чи що? Кажу, ні тьотя Інна, вибачте, не можна у мене пожити.

А вона мені: «Ну чому ні. У тебе ж велика трикімнатна квартира, одна кімната вільна має бути».

Цікаво, звідки вона знає всі подробиці. Я їй: «Я живу не одна, а з дочкою. У нас у кожної своя кімната. А вільна кімната – це вітальня».

Тітка Інна ще пробувала мене вмовити, придумуючи різні перестановки, але я їй однозначно сказала: «Ніхто нікуди переселятися не буде. І у мене пожити не вийде. А вам простіше зняти онукові квартиру або кімнату, поки є можливість. І не ображайтеся, до побачення».

Але потім було найцікавіше. Буквально через годину дзвонить мені ще одна родичка, яку я добре знаю.

«Юля, мені ось зараз Інна зателефонувала і сказала, що ти відмовила їй. Вона не очікувала від тебе такого і незадоволена твоєю відмовою. Що тобі шкода чи що, якщо її онук поживе у тебе. Адже він не надовго, поки квартиру не знайдуть».

А я подумала і кажу: «Розбирайтесь самі, де жити її онуку. Запросіть до себе, якщо Ви така добра. Зараз не проблема зняти кімнату. А дзвонити і нав’язувати мені свого онука, якого я ніколи не бачила-це вже занадто».

Родичі на мене образилися, але я впевнена, що все зробила правильно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *