25 Жовтня, 2021
– У вас не буде сапи позичити? – гукала мене якась незнайома жіночка, а вони до сусіда приходили щораз різні. – Прийшла Охріму картоплю пополоти, а його немає. Поки чекатиму, то кілька рядків пройду. Просапала весь город. Потім побілила дві кімнати. За тиждень завітала до нього з матір’ю. Äà÷íèöà âûñàæèâàåò ðàññàäó ïîìèäîðîâ â ãðóíò.

– У вас не буде сапи позичити? – гукала мене якась незнайома жіночка, а вони до сусіда приходили щораз різні. – Прийшла Охріму картоплю пополоти, а його немає. Поки чекатиму, то кілька рядків пройду. Просапала весь город. Потім побілила дві кімнати. За тиждень завітала до нього з матір’ю.

– У вас не буде сапи позичити? – гукала мене якась незнайома жіночка, а вони до сусіда приходили щораз різні. – Прийшла Охріму картоплю пополоти, а його немає. Поки чекатиму, то кілька рядків пройду. Просапала весь город. Потім побілила дві кімнати. За тиждень завітала до нього з матір’ю. Втрьох про щось довго говорили. – Женитися не буду, – казав він їм, коли проводжав до воріт. – Ще замолоду вирішив, що вік буду вірний Богу. А жінки йшли і витирали сльози.

Кажуть старі люди, що потрібно вміти в світі жити. А хитрість то друге щастя.

Бог віддячить Автор: Світлана КОРЖЕНКО Пише Gazeta.ua

– Світланко, сьогодні працювати не можна. Бог грішників не любить, – каже на Вознесіння сусід дядько Охрім. У садку рву черешні.

Він оселився біля нас минулої зими. Садибу кілька років тому отримав у спадок від двоюрідної тітки. Стару глиняну хату зніс і звів двоповерховий дім. Часто не розраховувався з працівниками. Казав: “Бог віддячить”. Якось не заплатив людям, які перекривали дах. Наступного дня ті приїхали з підмогою двома машинами.

– Зараз шифер знімемо, а тебе провчимо, – казали.

Дядько Охрім побіг у повітку. Видно було, як спустив комбінезон і дістав із кишені спідніх штанів гроші.

– Ванічка, – плескав начальника бригади по плечі, коли віддав борг, – не в грошах щастя. Бог за добрі діла всігда сторицею вознаграждає.

Раніше дядько Охрім жив у сусідньому селі. Кажуть, мав довге волосся і бороду. Правив у церкві.

Він на всі свята й зараз ходить до церкви. Обідає у трапезній. Додому повертається з повною торбою – християнки жаліють самотнього безробітного чоловіка. Кілька разів то одна, то друга приходили допомагати по господарству.

– У вас не буде сапи позичити? – питала якось одна з його помічниць. – Прийшла Охріму картоплю пополоти, а його немає. Поки чекатиму, то кілька рядків пройду.

Просапала весь город. Потім побілила дві кімнати. За тиждень завітала до нього з матір’ю. Втрьох про щось довго говорили.

– Женитися не буду, – казав він їм, коли проводжав до воріт. – Ще замолоду вирішив, що вік буду вірний Богу.

Два тижні тому зустрічаю в магазині знайомого із села, де раніше жив дядько Охрім.

– Як там чорт поживає? – питає. – Це я про твого сусіда Охріма. Хіба не знала, що на нього так кажуть? У молодості в карти грав, хитрував і завжди був у виграші. Коли йому за це добре дали, в попи подався. А тоді вночі винiс із церкви старовинні ікони. Від міліції відкупився. Тепер, подейкують, перепродує крадене.

У вихідні дядько Охрім виходить на город, коли полю огірки.

– Бог на поміч, – каже.

– Він же грішників не жалує, – відповідаю.

– Він милостивий, прощає. Тільки треба правильно молитися, – підморгує і біжить до хвіртки зустрічати нову помічницю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *