– Ти геть зgуріла, дівко? Чужій бабі, яка твого батька на той свіm відправuла, хату залuшати? Та йди до суgу!

Місяць тому не стало мого батька. Для мене це не була несподіванка, адже знала про хворобу. Ми з чоловіком намагалися всіляко допомогти. То домовилися на операцію у Львові, купували ліки, оплачували всі поїздки. Старалися приїздити до нього в село, аби провідати, хоча самі давно живемо у Чернівцях. 

Мої батьки офіційно розлучилися ще 10 років тому. Мама зараз живе закордоном в Італії, має нового чоловіка. То її справа, я не лізла зі своїми порадами у її особисте життя. Тільки щиро раділа, що вона знову одружилася. 

Тато довго не міг знайти собі хорошу жінку і жив затятим холостяком. Правда, в хаті частенько був безлад. То посуд не помитий, город занедбаний, холодильник порожній. Я, коли приїжджала до нього, то старалася наготувати щось смачненьке, аби татко з голоду не пропав. 

А рік тому він познайомився з пані Раїсою. Вона працювала продавчинею у місцевому магазині. Спершу батько нічого не хотів мені говорити за нову пасію. Однак, я помічала, що вдома стало досить чисто, є їжа в холодильнику, підлога помита, речі охайно поскладані у шафі. То ж видно, що господарювала жінка. 

Пані Рая мені дуже сподобалася. Ввічлива, приємна жіночка. І дуже смачно готує. Сама з Івано-Франківська, але переїхала до своєї старенької мами, аби за нею доглядати. На минуле Різдво я познайомилася з її донькою Оленою. Наші діти одразу потоваришували, разом гралися. Навіть коли почалася вся ця страшна ситуація в країні, Рая одразу запропонувала переїхати у село до них. Там було безпечніше. Мій син Олексій та її онук Павло всі літні канікули провели разом у селі. 

Я була спокійна за тата, адже бачила, що поруч з ним дуже хороша жінка. Правда, деякі наші “родичі” та друзі казали, що Рая насправді аферистка та хоче забрати хату батька. Однак, я не вірила у це. Адже ось дивилася на неї, а пані Рая таке тепло випромінювала. От вона посміхнеться – то і мені на душі приємно стає. 

Ввечері Рая зателефонувала до мене у сльозах:

– Твій батько… Серденько, будь ласка, приїжджайте, треба його провести в останню путь.

Ми одразу зібралися з чоловіком та поїхали у село. Допомогли організувати поминки, заплатили за домовину та пам’ятник. Звісно, на похорон приїхали інші родичі. І так косо дивилися на Раю, ніби вона там зайва. 

– Слухай, ти краще завтра одразу поїдь до нотаріуса, – шепотіла тітка на вухо. 

– Навіщо?

– Як навіщо? Хату треба переписати на тебе. Бо ще та аферистка все до рук прибере. А воно тобі треба? 

Цю розмову підслухала Рая. Вона одразу вийшла з кімнати на кухню і плакала. 

Я почекала, поки всі родичі та сусіди роз’їдуться та підійшла до Раї.

– Я заберу речі, ти не хвилюйся. Тут тільки мій одяг і все, завтра переїду геть, – тихо казала жінка. 

– Не треба, завтра поїдемо до нотаріуса.

– Навіщо? 

– Я хату на вас перепишу. Ви тут господарювали, дбали про батька. Я не можу просто так вас викинути на вулицю, як непотріб.

Хтось подумає, що я збожеволіла. Однак, мені ця хата дійсно не потрібна. У нас з чоловіком є свій будиночок у Чернівцях, там дуже затишно та комфортно. А син ще малий, ходить до школи. Ми достатньо заробляємо, аби відкласти йому на власне житло і дати гідне майбутнє.

А Рая стала вже частинкою нашої родини і я не можу просто так від неї відхреститися. 

Коли Рая почула про те, що я хочу переписати хату на неї, то аж впала на коліна та почала мені цілувати руки. 

– Спасибі, моє серденько. Нехай Бог тебе оберігає! 

Деякі родичі перестали зі мною спілкуватися через цей випадок. Ну а що я їм можу сказати? Хіба нехай прапор у руки і якір в одне місце. Мені байдуже на ті дурні балачки про спадок. Я вірю Раї та знаю, що вона дуже хороша дінка. І це найменше, що я могла для неї робити. Адже вона щиро піклувалася за хату та батька.