– Твою матір я не буду доглядати! Від стаpuх людей так смерguть, що я квартиру потім не відчищу! – сказала я чоловіку

Після весілля я почувалась найщасливішою у світі жінкою! Чоловік — золото, плани на майбутнє — величезні, а попереду — все життя! Просто натішитися не могла, що все так складається.

А коли ми нарешті в місто виїхали, навіть дихати стало легше! Я собі пообіцяла, що мене з селом більше нічого пов’язувати не буде. Ну, окрім мами Максима, яка лишилась там жити сама.

Життя було чудесним, аж доки не сталось лихо: у моєї свекрухи знайшли пухлину. То все було не смертельно, операцію їй зробили швидко… Але неправильно.  

⁃ Іро, ти ж розумієш, що маму треба забирати до себе? – почав з того часу набридати мені чоловік.  

⁃ Чого це ми маємо її забирати? Вона жила там раніше, то нехай і далі так буде. Якщо вона пережила рак, то нічого в цьому світі їй уже не страшно! – намагалась я переводити тему.

⁃ Ти дійсно не розумієш, що це серйозно, чи тільки прикидаєшся? Мама лежача тепер, сама не може нічого зробити! Що це за вибрики взагалі?! ⁃ Не хочу я твою маму доглядати, ясно тобі? Чого це я, молода і гарна, повинна твою маму купати і в туалет водити? Ти хоч знаєш, як від старих людей смердить? Таке я у своїй квартирі не допущу. У тебе ж брат рідний є, то нехай він забирає її до себе. Чого тільки я маю страждати?

– Прикрий свого рота, поки не пізно! Сергій матері і операцію оплатив, і подальше лікування! Та ще й нам з тобою гроші скидає. Чи ти забула, як ми у відпустку їздили?

– Та мені якось все одно, чесно кажучи. Як хочеш, а матері твоєї тут не буде!

– То я сам до неї переїду. А перед цим на розлучення подам. Таке тобі підходить?! – гримнув на мене Максим.

Я думала, чоловік жартує, тому посміялась і пішла спати. На ранок виявила, що ні документів його, ні речей уже немає…

Не розумію, як можна було отак мене зрадити?! Він клявся зі мною бути і в щасті, і в радості, хіба він має право отак мене кидати?!

Напишіть нам в коментарях у Facebook!