– Тата голого-босого на фронт відправляють, треба гроші! – А мені що до того? Квартиру свою здавай – от і буде йому на бронік!

Колись мама поділилась зі мною жартівливою приказкою: “Якщо у сім’ї є троє дітей, то старшому купують квартиру, середньому — машину, а молодшому — нехай щастить”. Довго я з цього сміялась, бо не могла зрозуміти, як же своїх дітей можна любити не однаково сильно.

А потім вийшла заміж і все стало на свої місця.

Мій Артем — середній син у сім’ї. І до нього його батьки ставляться найгірше. Старший син у них — перша дитина, яку потрібно було вивести в люди. Йому і квартиру купили, і машину, і дачу збудували…  Наймолодший ще тільки вступає в університет, тому до нього уваги найбільше. Щоб йому жилось під час навчання комфортніше, батьки біля самого університету житло для нього орендували. Артем же… У перший вагон не встиг, в останній — запізнився. 

Навіть на наше весілля свекор зі свекрухою подарували килим і сервіз… Мабуть, ще зі старого приданого лишилось.

Одружились ми в січні, а в лютому почалась війна. З квартири, яку ми орендували, нас вигнали, тож за допомогою ми пішли до свекрухи. У них нерухомості вистачало — ще в 90-х бізнес добре пішов.

– 9 тисяч щомісяця плюс комунальні і живіть скільки хочете, — сказала вона, коли ми прибігли до неї із сумкою та немовлям.

– Які 9 тисяч, мамо?! Ти ж бачиш, що роботи зараз немає, з Києва всі тікають, а ти ще з рідних людей гроші дерти хочеш? – крикнув Артем.

– Не подобається ціна — шукайте дешевше, — байдуже відповіла Валентина Олегівна. 

У такій паніці не було сенсу шукати щось інше, тому ми заселились за дев’ять тисяч на місяць… Прожили ми там, правда, недовго. Приїхали переселенці десь з Миколаївської області, які готові були за це житло 11 тисяч платити, тож свекруха довго не думала і нас вигнала.

Добре, що ситуація тоді вже трохи стабілізувалась, і ми знову почали заробляти. Винайняли собі квартиру і почали все спочатку. З родичами чоловіка спілкування в той день припинилось взагалі.

А десь через чотири місяці Валентина Олегівна раптом заявилась до нас і почала грошей просити! Мовляв, свекра на фронт забирають, треба допомога, а в інших синів зайвих грошей немає!

– То здай свою квартиру за 9 тисяч комусь, а може і за 11, та й будуть тобі гроші, мамо, — сказав їй на це мій чоловік. І копійки він дати не захотів на допомогу батьку. Зараз цим займаються волонтери.

Я розумію, що в душі Артем сильно ображений на батьків, але, як на мене, це вже був перебір… Ситуація ж дійсно серйозна!

Чи правильно зробив Артем?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!