– Та хто тебе захоче в 50 років? Прийми його і живіть як раніше! – А хіба можна таке пробачити?

Я прожила з Михайлом 20 років у щасливому шлюбі. Хоча… Це я вважала, що у нас було все так добре і гарно. Є донька, дім над головою, повага, кохання. 

Михайло нормально заробляв, нам вистачало і на прожиття, і на розваги і на те, аби доньці дати гарне майбутнє. 

Але декілька місяців тому чоловік прийшов після роботи додому. Не привітався, не обіймав, а одразу пішов у нашу спальню та дістав валізу. 

– Ти кудись їдеш? У тебе відрядження?

– Ні. Я йду від тебе, вибач. 

– Що?

– Ну не можу я більше жити з тобою, чесно. Всі дні такі не цікаві, сірі. Нудно! А Ліда не така, з нею дуже весело, цікаво.

Я не стала кидатися йому в ноги, просити залишитися. Просто мовчки зняла обручку та поставила на стіл. Але пішла у ванну, аби Михайло не бачив моїх сліз. Ні, я жінка горда та не буду за ним бігати. Якщо він вибрав молоду коханку – то нехай котиться до неї під три чорти. 

Тільки от на душі було дуже погано. Ніби на мене вилили цистерну багнюки та ще й посміялися. 

Я тоді одразу покликала до себе подруг і дістала весь арсенал вина. Добре, що донька Аліна навчається у польщі та не бачила цієї сімейної мелодрами. 

– Плюнь ти на нього! Теж мені Дон Жуан в панталонах.

– Повір, ще сам приповзе до тебе і ноги цілуватиме. Але ти не піддавайся, не ведися на його порожні обіцянки!

– Та хоть 50! Все, дорогенька, у тебе новий етап у житті почався. 

Аліні я сказала, що у нас з батьком просто трохи складний період у житті та ми вирішили пожити окремо. Ну не буду я доньці казати про коханку, аби вона ще там у Польщі не плакала. Навіщо травмувати дитину?

Перший місяць мені дійсно було важко. Я вже навіть дійшла до ручки та вирішила звернутися до одної ворожки. Поїхала у якесь далеке село, взяла з собою фотографії чоловіка, його деякі речі. 

– То вона його причарувала. Та молодиця. Треба декілька сеансів, аби повернути чоловіка додому – бубоніла під носа та стара.

Я витратила на її ворожіння досить кругленьку суму грошей. Але ніякого результату взагалі не було. 

Тоді я вирішилася дійсно дослухатися до порад подруг та почати жити у своє задоволення. Перше, що зробила – знайшла нову роботу. Мене взяли менеджером в одну гарну компанію з виробництва меблів. Там я познайомилася з хорошими та привітними колегами, ми часто виходили в обід на каву, десь прогулятися. 

Потім побачила оголошення у автобусі, що триває набір у клуб східних танців. Я ризикнула та записалася у групу. І мені просто от словами не передати, як це подобається! Зі мною ще ходять жіночки різного віку, такі привітні. Завдяки таким танцям я трохи схудла на 5 кілограмів за місяць

Знаєте, мені навіть зараз виключення світла не страшні, бо я знайшла ще одне хобі. Малюю картини за номерами, вони продаються у кожному магазині з канцтоварами. Запалюю собі свічку чи гірлянду, на крайній випадок – ліхтарик на телефоні, дістаю фарби і починаю малювати. Для мене це немов медитація. 

Під час новорічної відпустки вирішила передивитися модний серіал – Дім драконів. Дуже цікавий сюжет, я навіть спати не хотіла йти. 

8 січня я була вдома, відпочивала. І тут у двері хтось постукав. Я гадала, що це прийшли мої подруги та навіть не подивилася у вічко

– Привіт, Олю, – тихо сказав Михайло. Він навіть не дивився мені в очі. 

– Привіт, а ти чого прийшов?

– А я там, цей, там у спальні забув дещо. Можна забрати?

– Проходь.

Чоловік щось довго товкся біля шафи, зазирав у кожну шухляду. 

– А ти там готувала пампушки? З халвою та маком?

– Так, на Різдво вирішила трішки зробити.

– Ех, це були мої улюблені пампушки. А це ти новий серіал дивишся? Про який я колись тобі розповідав?

– Так, Дім драконів. Залишилася одна серія до фіналу і все. Буду щось інше шукати для перегляду. 

Тоді Михайло просто впав на коліна та почав плакати:

– Олечко, кохана, будь ласка, вибач мене! Я тоді зробив помилку! Я такий довбень, що пішов від тебе. Мені тебе так не вистачає.

– Але ж ти казав, що зі мною нудно.

– З тобою не нудно, з тобою затишно, спокійно. Бо та мігера з мене вже всі соки випила. Я так більше не можу. Будь ласка, я хочу повернутися! Я жалію, що тоді проміняв таку жінку на ту відьму.

Мені з одного боку було дуже шкода чоловіка. Адже він плакав, просив вибачення. 

Але з іншого… Він ж сам вирішив піти від мене до коханки. 

Словом, я це пишу, адже хочу почути від вас нормальної поради. Мені вірити чоловікові чи ні? Просто я не хочу знову через нього плакати та страждати.

Однак, дуже хочу, аби він повернувся. Адже мені так не вистачає Михайла, я почуваюся неповноцінною жінкою без нього.