Син мені брехав про все, а сам жив трутнем на спинах в мене та дружини

Останні кілька тижнів я в розпачі. Ситуація не проста, але спробую пояснити, бо дуже потребую поради.

Дванадцять років тому я поїхала до Італії. За професією я лікар, тому роботу знайшла досить легко. Мене завжди цінували господарі та платили щедро. Згодом зустріла приємного чоловіка, італійця. Тож вирішила залишитися з ним. 

Син в мене вже дорослий, я йому не потрібна. Костя вже має сім’ю і двох дітей. Дружину обрав дуже хорошу. Олена добра, скромна та терпляча. Навіть занадто, я б сказала. Як на мене, дружина має керувати в сім’ї, тоді все вдається добре. А син зовсім не слухає невістку. 

Та я вдома не була вже вісім років, онука навіть не бачила, лише онучку. Гроші щомісяця висилаю їм. Хоча Костя каже, що в них все добре. Він має власний бізнес, займається будівельними інструментами. Самий вдома ремонт зробив. Щоправда, через карантин трохи його справа постраждала, аби не збанкрутів зовсім доводилось підтримувати його фінансово.

Дуже я скучила за рідними. Вирішила зробити сюрприз і приїхати в гості. Зібралася та вирушила.

Коли я підійшла до квартири – відразу здивувалась, вхідні двері були старі, ніхто їх не замінив.

“Як можна робити ремонт і не замінити двері” – подумала я.

Відчинила онука. Вона мене ледве впізнала, я ж її малесенькою бачила зовсім, а згодом лише по відеозв’язку. Далі вибігла невістка, вона не приховувала радість, обійняла міцно і поцілувала.

Коли я зайшла  – мало не впала від подиву. У квартирі не було ніякого ремонту, все валилося, стояли старі поламані меблі.

Я заходила в кожну кімнату – і бачила однакову картину. Єдине, що з’явилося нове – телевізор і комп’ютер.

 – Доню, а де Костя? На роботі?

 – Яке там? Десь пиво п’є з друзями, як і щодня.

 – Ось на що йдуть мої гроші. 

 – Я не знаю, він мені грошей не дає. 

 – А на роботу хоч ходить? Як його бізнес?

 – Не було ніколи ніякого бізнесу в нього. Все витрачав на гуляння. 

У мене бракувало слів. Стільки років я висилала гроші, які син навіть на онуків не витрачав. А мені все брехав. Костя прийшов додому пізно і напідпитку. Побачивши мене, сказав:

 – О, на тобі! А нащо приїхала?

– На ремонт подивитись! На бізнес твій!

 – Все супер, скоро усе зроблю. А грошенят привезла?

Говорити з ним в такому стані було важко. Наступного дня я покликала невістку і сина на кухню. Вирішила з ними поговорити:

 – Сину, ти так мене розчарував. Олена сама все робить, дітей доглядає, ще й працює. Совісті в тебе нема. Так от, ця квартира за документами моя. Я вирішила, що перепишу її на Олену та онуків. Тобі, Костя, більше не довіряю. Якщо Олена схоче – може розлучитись і вигнати тебе. Я її зрозумію. Ніколи б такого не терпіла!

 – Мамо, ти що? Я ж твій син! Хіба можна?

 – Можна. І ще, грошей тобі більше не висилатиму, лише Олені. Нехай витрачає на дітей. А зараз ми наймемо бригаду, яка зробить ремонт вже, поки я тут і можу все проконтролювати.

 – Раз так, то ти мені не мати!

Костя встав і пішов геть, гримнувши дверима. Мені було дуже прикро, але бігти за ним я не стала. Нехай подумає, може щось зрозуміє. Шкода, що так сталося. Але хіба я могла вчинити інакше? Як гадаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!