Сусіди побачили Дашу біля ставка з чоловіком її подруги і мати вирішила вигнати її з села, але коли відкрилася правда, всі здригнулися

— Даша, це правда? Мати підійшла і скинула ковдру з дочки, та лежала обличчям в подушку. — Я тебе питаю, Дар’я, це правда, скажи, або мої сусідки вже брешуть? — Що, мам, що правда? Про що вони говорять? — Ти стояла біля ставка в обнімку з Вовою? Рідна, що ж ти так в нього вчепилася? У нього ж син 5-річний росте, ти хоча б малюка nожалій-без батька рости буде. — Вчепилася? Скажи, мам, чому нікого поруч не виявилося, коли я ридала, сидячи біля того ж ставка? Чому ніхто не поцікавився, що я відчуваю, коли мій наречений, якого я чекала два роки, кинув мене, і покликав заміж мою подругу? Знаєш, як це пережити цей мандраж в собі, без доnомоги і підтримки? Ти ж Вовку завжди недолюблювала, чи не ти все підлаштувала? А то як може донька голови колгоспу вийти за сина тракториста?

Мати мовчки обняла Дашу. Дві жінки, дві самотні і нещасні жінки сиділи на краю ліжка в обнімку і думали про своє, про боляче. Батько Даші кинув її матір, коли дівчині вже було 19. Той просто пішов до жінки старше дружини на 8 років. Він пояснив свій вчинок тим, що йому набридло бути чоловіком у колгоспу. Але ж ці слова і Даша, і її мати пізніше зрозуміли: з такою посадою, як у мами Дарини, часу не залишалося ні на дочку, ні на чоловіка… — Іди, дочко, біжи звідси, їдь. — Ти мене гониш… — подивилася Даша в очі мамі. — Ні, kохана, я заради твого блага кажу, просто біжи. Через дві години Даша вже виходила з дому із зібраними валізами. Вона хотіла зазирнути до батька наостанок-попрощатися з ним, тому що в це село вона збиралася повертатися нескоро. — Даша, стривай! — раптом почулося ззаду.

Даша знала, хто кричить, ось і не зупинилася, але клич виявився настирливим: — Подруга, постій, будь ласка. — Подруга? — сказала Даша, — яким це боком я тобі подруга? — Прости мене, будь ласка, я вже 5 років собі місця не знаходжу. Мені потрібно, щоб ти мене пробачила. Я тобі все поясню. — Поясниш? По-моєму, і без цього все ясно, — додала Даша. — Це я все підлаштувала! — на кілька хвилин у повітрі повисла тиша, потім дівчина продовжила, — коли мій Толя повернувся з армії з дружиною, я почала тобі заздрити. Ти так щасливо чекала повернення Вови… — Виявилося, ти чекала сильніше. — Я написала йому за півроку до повернення, що ти вийшла заміж за міського одногрупника, а я така скромниця чекала свого Толю, та він мене на іншу проміняв.

Вова повернувся на 2 дні раніше. Я зустріла його на вокзалі – він хотів зробити тобі сюрприз і попросив мене доnомогти йому. Я напоїла його в той день, а через тиждень сказала, що ваrітна від нього. Який чоловік міг в це повірити? А Вова повірив… — Ну а в чому проблема, ти ж народила Микиту від Вови. Я знала, що я ваrітна, Вова просто опинився не в тому місці, не в той час… — Збрехала я. Микиту я народила від Толі. — А він знає? — тихо запитала Даша. — Я йому минулої ночі у всьому зізналася, коли він просив мене відпустити його, звинувачував себе в тому, що не любить мене і весь час думає про тебе. Прошу, зніми гріх з моєї душі, прийми його назад. Я тоді дурепою була, а тепер шкодую про це. Прошу, будь вище мене. — Біля колодязя ми не цілувалися, живи спокійно. Він просив у мене вибачення, благав з ним виїхати. — А ти що? — Я поїду одна. — сказала Даша і пішла далі з високо піднятою головою.