“Софіє, коли вибираєш чоловіка, то дивися на його маму” – казала бабуся. І, на жаль, це пізно зрозуміла

Ще моя покійна бабуся колись казала “Софійко, коли вибираєш чоловіка, то дивися, яка в нього мама”. Мені тоді було десь 15 чи 16 років, я не сприймала її слова буквально. Ну каже собі бабуся щось під носа, я головою хитаю та забуваю про ці настанови. 

Але зараз мені 27. І я дуже шкодую, що не слухала її тоді. Бо інакше б не потрапила у таку скрутну ситуацію. 

Коли я познайомилася з майбутньою свекрухою, то мене дуже вразила її безмежна любов та самопожертва. Вона стільки страв приготувала, що на столі не було вільного місця. У її квартирі було чисто-чистесенько, наче в операційній палаті. Речі гарненько стояли під лінійку, красиві фотографії у рамках, вазоночки. 

Пані Галина мені дуже сподобалася. Дала додому ще пригостити батьків домашнім пляцком “Монастирська хата”, кави з Італії, поділилася рецептом фірмових вареників. Ну просто казка. 

Однак, коли я вийшла заміж та переїхала до Михайла на квартиру, то картинка стала ясною. Чоловік хотів, аби я так само трудилася, як його мама вдома. 

– А це домашні пельмені?

– Ні, я купила у Галі Балуваній.

– А моя мама сама ліпила пельмені. Їй вже під 50. Ти не можеш чи що?

Перші рази я йшла чоловікові на поступки. Після роботи бігла в магазин та купувала свіжі продукти. Адже Міша не їсть звичайну картоплю, до неї ще треба зробити котлети та два салатики. Я мінімум годину проводила на кухні.

– Допоможеш помити посуду? Я так втомилася, хочу відпочити.

– Це не чоловіча справа. Моя мама сама все мила, ми їй ніколи не допомагали. 

В кращому випадку я виходила з кухні година 9 вечора. Вже не було сил на те, аби прийняти душ. 

На вихідні чоловік вигадував мені різні завдання – пилку протерти, сміття викинути, холодильник та вікна помити, пропилососити. Щоранку я мала випрасовувати йому сорочку та джинси, пастувати взуття. І готувати свіже щось на обід. Плов, суп чи інші вишукані страви. 

І якщо я намагалася якось перечити – одразу чула фразу “а моя мама”. Мене від того вже око починало нервово сіпатися. Через хатні справи я не маю часу на шопінг, десь зустрітися з подругами чи просто піти в салон краси. 

Я працюю на роботі так само, як і чоловік. І заробляю чималі гроші. Ми б могли собі купити посудомийку, мультиварку, гриль чи робота-пилососа. Але Міша не хотів на це витрачати гроші. Бо його мама все сама ручками робила!

Почуваюся якось рабинею Ізаурою. От ці радянські настанови, що жінка повинна ще вдома хазяйнувати дістали і сидять в печінках. Намагалася поговорити з Мішою, пояснити, що це не нормально. Пропонувала поділити хатні обов’язки, аби було порівно. 

– Мені буде набагато приємніше та легше, якщо ти допоможеш.

– А моя мама…

– Ну раз твоя мама така свята, що на неї треба молитися, то їдь до неї!

Хоча це квартира Міші, але чоловік зібрав речі та поїхав до мами. Свекруха по телефону мене висварила, що я така погана жінка, не хочу її синові ні готувати, ні прибирати. 

Але для мене це вже не шлюб, а як казала Людмила Гурченко в фільмі “Любов та голуби” – добровільне рабство. Ну я жива людина, яка також втомлюється на роботі. Мій тато завжди допомагав мамі вдома. І ми часто купували готову їжу десь в магазині чи замовляли доставку. 

Я намагаюся достукатися до Міші, аби викорінити з нього ці прорадянські засади. Бо це не нормальна поведінка в родині. Я не можу виконувати роль прибиральниці, куховарки та ще тонну роботи. 

От сиджу, пишу цю історію та плачу. Чому я така дурепа, не послухала тоді бабусю? 

Як нашій читачці змінити свого чоловіка? Що можете їй порадити?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!