Родичі зненавиділи Олену після того, як вона отримала спадок

Ми з дружиною Оленою разом вже три роки. Я жодного разу не пошкодував, що обрав саме її. Дітей ми вирішили не народжувати, поки не матимемо власного житла. А з цим зараз досить складно.

Обидвоє ми з простих сімей. Тому батьки нам зовсім фінансово не допомагають. Навіть весілля своє ми самі оплатили. Я мав гарну роботу, Олена теж, тож планували взяти кредит на житло, якщо все буде добре.

З родичами ми майже не спілкуємось. Мої рідні далеко живуть. А батьки дружини – дуже специфічні люди. Вони постійно наголошують, що вона їм винна, адже її виростили. Зовсім не хочуть розуміти, що й нам треба на ноги ставати. Та Олена намагається їм допомагати чим лише може. Ще й бабусею опікується.

Тесть зовсім не хоче доглядати свою маму. Тещі просто байдуже, вона ніколи не приховувала свого ставлення до старої. А згодом Оленина бабуся заявила, що свою квартиру перепише на доньку, а батькам дружини ні копійки не залишить. Тоді вони образилися і припинили спілкуватися зі старою.

Олені ж її було шкода. Залишитися самій у такому віці зовсім не просто. Дружина намагалась провідувати Катерину Іванівну бодай раз на тиждень. Привозила їй продукти та ліки. До слова, старенька ніколи ні про що не просила, але щиро раділа, коли до неї приходять. Часто допомагала доброю порадою.

Останні кілька місяців бабуся тяжко хворіла. Дружина щодня її провідувала. Адже усі родичі відмовились допомагати. Навіть дочка, яка мала отримати квартиру – не з’явилася.

І ось, коли Катерина Іванівна померла, ми дізналися новину. Виявляється, старенька переписала свій заповіт, за кілька місяців до смерті. Усі свої статки та квартиру вона залишила Олені. 

Ви не уявляєте, як здивувалися родичі дружини. А тоді почали її звинувачувати. Мовляв, вона навмисно ходила до старої, задурила їй голову, аби та рішення змінила. Моя теща взагалі здивувала. Зателефонувала і наговорила Олені всілякого:

 – Не чекала я від тебе такого. От кажуть правду, в тихій воді… Але ж ти розумієш, що це не чесно. Продай квартиру і віддай мені мою частку. Нарешті зробимо ремонт з батьком.

 – Не робитиму я цього. Ви усі відвернулися від бабусі. Вона так важко хворіла – ніхто не провідав.

 – А ти й зрозуміла, що це гарна нагода втертися старій в довіру. Лиха баба була, царство їй небесне, навмисне це зробила, аби мені насолити.

 – Катерина Іванівна була хорошою людиною і ніколи й слова поганого про тебе не казала, хоча й ти ставилася до неї завжди жахливо.

Відтоді ми не спілкуємося з родичами дружини взагалі. Натомість готуємось до переїзду в успадковану квартиру. Нехай думають, що хочуть. Нам таких людей в житті не треба. Згодні?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!