Проміняла рідну донечку на багатого італійця, від якого втраmuла голову. Не уявляла, чим для мене це обернеться за кілька років…

За все життя в мене було так багато пригод, що зараз всі і не пригадаю. Та і розповідати їх немає кому… 

На четвертому курсі університету я завагітніла. Петро, батько моєї Тані, хлопець був дуже тямущий. Поки я вагітна ходила, на руках мене носив, усі забаганки виконував! Працював він інженером, домовився про власну кімнату у гуртожитку, щоб мені було куди донечку принести з пологового.

Та що тут скажеш: золото, а не чоловік. От тільки це золото мені дуже швидко набридло. Такий він був весь серйозний, правильний, дорослий — нудний, одним словом. А мені розважатись хотілось, мені треба були емоції!

Єдиний, хто мені їх дарував — постійний клієнт моєї подруги. Вона в турагентстві працювала, до неї завжди гарні чоловіки приходили. Але тільки від Антоніо у мене одразу паморочилось у голові. Високий, засмаглий, на 15 років від мене старший італієць. Як тут втримаєшся?І я закохалась. Чоловіка покинула, доньку лишила на нього, а сама полетіла у теплі краї, щоб розпочати все з чистого аркуша.

Про Таню я не думала всі ці роки. Та і не було в мене на це часу — я насолоджувалась своїм новим чудовим життям!

Аж потім, через 17 років після нашого знайомства, Антоніо помер від зупинки серця… Так мені самотньо стало, що я почала Таню свою в соціальних мережах шукати. Я навіть уявити не могла, що в неї вже є власні діти! І на весілля вона мене не запросила…

У цей момент стало дуже сумно: всі гроші перейшли у спадок дітям Антоніно, чоловіка собі я вже знайти не могла, а з рідних у мене нікого не лишилось… Я хотіла вже навіть просто прийти до доньки в гості, але подруга каже, що цього робити не можна. Таня, бачте, пробачити не зможе.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Кого мені слухати: подруга чи своє материнське серце?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!