– Пора вашу халупку продавати! – З якого це дива? – А ви хочете, щоб ваші онуки жили в совковій квартирі без ремонту?

Вже 2 роки, як не стало моєї Галинки. Стільки часу минулося, а я й досі не можу звикнути до того, що її нема поруч. 

Добре, хоч живу не сам. До мене переїхала донька з чоловіком. 

Вони раніше орендували собі квартиру, а тепер навіщо? В мене купу місця, та й не так сумно буде в компанії. 

Хто ж знав, чим для мене закінчиться переїзд молодої парочки. 

Жили ніби добре, дружно. Я ніколи й слова кривого зятю не сказав, хоч не завжди мені все подобалося. Я ж і подумати не міг, що за рік часу донька заявить: 

– Тато, ми тут подумати собі з Максимом…. Пора нашу халупу продавати і купувати нову квартиру. 

– Тобто? З якого дива? 

– Михайле Петровичу, невже Ви справді хочете, щоб ваші онуки жили в совковій хаті без ремонту? 

– Нормальний у мене ремонт! Що ви собі вигадали?

– Тату, будь ласка, ти вже своє пожив, дай і нам таку можливість.

– Одним словом, ми з Дарусею хочемо взяти ще кредит. Треба ж буде за щось ремонт в новобудові зробити. То, може, б Ви стали нашим поручителем? 

– Та який кредит, діточки? Хто його виплачувати буде? 

– Татку, ти не хвилюйся. Макс зараз гарно заробляє – ми впораємося.

Я довго думав, що ж сказати дітям, а тоді прийняв рішення:

– Дарусю, Максиме, зрозумійте мене правильно! Не буду я вашим поручителем, але допомогти вам дуже хочу. Зробімо так: я продам, як ви кажете, нашу халупку і куплю ту квартиру, яку ви захочете. Але кредит запишу на себе, як і нову хату. 

– Не зрозумів, – зять дивився на мене круглими очима. 

– По моїй смерті вона й так вам дістанеться. 

– То он воно як! Ви рідній доньці не довіряєте?! Чи може й самі хочете нас навколо пальця обвести? 

– Слідкуй за язиком! 

Як не намагався виправдати себе – діти образилися страшне. Зібрали свої речі і з’їхали. Не дзвонять, не пишуть – навіть з ювілеєм мене не привітали. 

Але і я не дурень! Миритися з ними не збираюся. А за що мені просити пробачення?! Хіба я зробив щось погане? Самі розсудіть…

Кого в цій історії підтримуєте Ви?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.