Побачила коментар мами до мого фото в фейсбуці і розридалася! Мало того, що вона мене кинула і виїхала в Канаду, то ще й таке сміє казати!

До своїх сорока років життя навчило мене абсолютно нікому не вірити. Інколи заради вигоди зрадити можуть навіть найближчі. Ми живемо в такому столітті, коли люди заради власної вигоди готові на все. Виховувалася я в хорошій сім’ї, батьки працювали, щоб ми з сестрою мали все найкраще. Загалом не відрізнялися від середньостатистичної сім’ї. 

У п’ятому класі у мене з’явилася мрія — стати лікарем хірургом. Сказала про це мамі, вона мене похвалила і сказала, що для того, щоб вступити до медінституту, потрібно добре вчитися. Ці слова стали для мене ключовими, і я повністю поринула в навчання. Сиділа в бібліотеках, просила батьків купляти мені більше літератури. Мене перестали цікавити розваги, яким віддають перевагу підлітки, головним захопленням для мене були книги. Звичайно, це принесло свої плоди, і в 8 класі я стала відмінницею, переможцем різноманітних олімпіад, у випускному класі я практично не спала, у мене була мрія, і я до неї йшла. 

Закінчивши школу із золотою медаллю, я разом з мамою поїхала вступати до медичного університету в обласне місто, склала іспити й поїхала додому. Тижнями чекала відповіді від університету, але її не було, в середині серпня мама сказала, що дзвонила з роботи в університет, там сказали, що я не пройшла, не вистачило балів, документи мені пришлють пізніше і я отримала їх через 2 тижні.

Істерику, яка зі мною трапилася, її не можна передати словами, для мене тоді це була трагедія. Мама пізніше сказала, що я не настільки розумна, щоб вчитися на лікаря. Потім я чула різноманітні розповіді, як навіть трієчниця вступила на бюджет, а мені не вдалося. Я не розуміла, як таке могло трапитися, адже цілком впевнена у своїх силах. Я просто днями сиділа в кімнаті й дивилася в стіну. Заспокоював мене батько, він постійно говорив, що можна пізніше вступити, однак не судилося.

Восени я влаштувалася працювати в магазин, щоб не сидіти у батьків на шиї, де і досі проходить все моє життя. У 23 роки я вийшла заміж, завагітніла, але вагітність виявилася позаматкова, прооперували. Після операції мене кинув чоловік, на нервовому ґрунті почалися ускладнення, запалення за запаленням, дві операції і в підсумку у 26 років мені видаляють маткову трубу, можливість мати дітей природним шляхом 0%. Живу від зарплати до зарплати, іноді грошей навіть на шматок хліба не було, але допомогти мені немає кому, бо мої батьки 10 років тому виїхали до Канади до моєї сестри Оленки. Вона після закінчення школи вступила до інституту на юридичний факультет, там познайомилася зі студентом по обміну, вийшла заміж і виїхала до Канади.

Через деякий час забрала батьків, щоб вони тут одні не були, адже у них тільки одна Оленочка дочка, а Катька то так, сама справиться. І все тому, що в один прекрасний день, мама попросила мене допомогти батькові прибрати на дачі, яку вони вирішили продати. Ми півдня вигрібали сміття і серед купи мотлоху, я знайшла скриньку, в ній 2 листи з медичного університету. У першому листі йдеться, що я поступила і зарахована як найкраща з абітурієнтів, мене просять приїхати написати заяву, в другому листі вказують, якщо я передумала, то потрібно приїхати й забрати документи. Я схопила листи і до батька, він опустив голову і сказав запитати у матері. Того вечора була серйозна розмова без криків і істерик, мені просто мама сказала:

«Так я їх заховала, а що ти хотіла, щоб я дала тобі можливість поїхати вчитися, а за Оленою хто б дивився? Я і в університет їздила, і заяви від твого імені написала, сказала, що вагітна ти, заміж збираєшся». У той момент у мене не було ніяких слів, я не хотіла її бачити. Батьки продали все і поїхали.

П’ять років тому я познайомилася з Артемом, ми зійшлися, він був одружений, але дружина, народивши дитину, злякалася відповідальності втекла з пологового будинку, написавши відмову. Його доці Софії вже 8 років, вона називає мене мамою, адже коли ми познайомилися, вона була крихітною. Чотири роки тому я влаштувалася в великий гіпермаркет, їздити далеко, але платять більше. Три роки тому ми розписалися, і я удочерила дівчинку, на святкуванні були тільки друзі та батьки Артема, які називають мене дочкою. Мої ж батьки, коли побачили фото в соціальній мережі написали коментар: «Дуже гарний хлопець, дуже його шкода, що таку дружину вибрав, сподіваємося він одумається».

Я не можу зрозуміти, як так можна було вчинити з рідною людиною, зі своєю дочкою? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!