Після того, як я побачив, де живе моя мама, мене охопив розпач. Я картав себе за те, що понад 20 років ображався на неї

У мене є рідна сестра Богданка. Ще давним-давно мама переписала будинок на свою дочку, а мене залишила ні з чим. Сказала, що хоче старість біля дочки провести.

Я тоді молодий був, гордий. Образився дуже, з сім’єю свою не спілкувався. Переїхав в інше місто, познайомився з Тетянкою, одружився.

Мої свекри були дуже хороші люди, вони прийняли мене як рідного. З ними було дуже легко та просто. Вони ніколи не вказували нам нічого.Допомагали та підтримували, чим могли. 

Особливо, я вдячний, що вони були поруч з Танею, коли у нас народилась друга донечка, а я поїхав на заробітки.

Грошей треба було, а в нас я б не змін заробити так швидко. Згодом я почав періодично виїжджати в Польщу, тому зміг поставити свій будинок. Невеличкий, але затишний.

Мої дочки повиростали, вийшли заміж, я вже навіть онуків маю. Я подарував їм по однокімнатній квартирі. Не хотів робити різницю між дітьми, як моя мама. Щоб вони потім не ображались одна на одну. ому я вже давно вирішив. Купую або обом, або нікому.

Мого тестя не стало ще 2 роки тому, а от перед Новим роком в останню путь провели і тещу. Відразу стало так пусто у хаті. Навіть куті не хотілось робити на Святвечір. Стіл накрили тільки заради дітей, які приїздили зі сім’ями Різдво святкувати.

Дружина ходила смутна цілі свята, а коли всі гості пороз’їжджались, сказала до мене:

– Василю, давай проїдемо у твоє село. Ти ж бачиш ми вже не молоді, хто зна скільки кому залишилось. Глянемо, чи жива твоя мати і як сестра живе.

Дружина вже не перший раз робила спробу примирити мене з родиною, та я в цьому питанні був категоричний. Сказав закрити тему.

Та цього разу мені щось ойкнуло і я погодився.

Зранку ми зібрались. Таня спакувала гостинці, ми сіли в автомобіль і рушили. Десь за три години прибули на місце.

Наш будинок я одразу впізнав. Він ще мерехтів гірляндами, так яскраво-яскраво. Я ще подумав:”Нічого собі сестра жирує!”

Постукав у двері, та їх відчинила не Богданка. 

– Я купила цей будинок близько року тому. Господиня, здається, за кордон виїхала. Очно не знаю – відповіла жінка.

– А мама її? Вона де живе? – з тривогою запитав я, боячись у відповідь почути, що її вже немає в живих.

– Ось в тому будиночку – вона показала на наш старий сарай, який вже похилився.

Ми з Танею пішли туди. Світло світилось лиш з одного вікна. Ми зайшли, я побачив маму – стареньку, змарнілу, згорблену. Їй було вже 92 роки.

Я кинувся до неї в обійми зі сльозами. Вона теж розплакалась. Та трималась за мене міцно.

На столі у кімнатці стояла кутя з пампушками.

– Мою пенсію забирає сусідка. Натомість приносить мені продукти і закупила дрова на зиму – сказала мама. Я глянув на стареньку пічку, дим просочувався крізь шпарини.

Цей будиночок вже давно був в аварійному стані. 

– А Богданка продала наш будинок. Виїхала в Іспанію, там чоловіка якогось має. Вона спершу грошей трохи висилала, просила, щоб за мною приглядали, а потім забула…

Я не міг повірити, що Богданка так винила з мамою. Я не міг її залишити тут. Наказав зібрати речі.

Вона взяла светрик, дві хустинки, кожух і чоботи. Я забрав маму до себе додому. Тепер вона живе з нами у теплому будинку.

Усі старі образи забулися.. Я зрозумів, що був неправий, коли ображався. Це того не варте. Я вдячний дружині, що вона примирила нас з матір’ю. 

Як ви гадаєте, чи варто тримати образи? Ви часто сваритесь з рідними?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!