Після реєстрації шлюбу Надя непомітно зняла з пальця обручку і навмисно вронила її в калюжу. Коли за весільним столом наречена почала плакати, гості перестали співати і здивовано знизували плечима та перешіптувалися, а родичі вже й не знали, що робити

Надійка росла в багатодітній сім’ї найстаршою дитиною, тому змалку багато клопотів припало на її плечі, адже молодшим вона стала за няньку. У сім’ї були постійні сварки, атмосфера завжди була дуже напруженою. Проте дівчина росла справедливою, спокійною, дуже красивою, покірною, з добрим серцем.

Коли закінчувала школу, у випускному класі Надійка зрозуміла, що покохала однокласника Валентина, і відчувала, що її почуття взаємні… Новий рік після випуску вони зустрічали разом з друзями, танцювали свій перший вальс, який став дуже скоро й останнім. Вони обоє мріяли про щастя разом, але не судилося – в ситуацію втрутилися її батьки. Валентин не знав, що насправді сталося, тому прийняв це з болем у серці за зраду. Вона чекала вісточки, зустрічі з Валентином, але не дочекалась… Не встигла.

Якось до них додому прийшов парубок з їхнього села і запросив Надю на фільм у клуб, але вона відмовила. Коли Микола вийшов, в кімнату увірвались розлючені батьки з величезною палицею. Вони були серйозно налаштовані видати дочку заміж за Миколу. Наді було 18, коли рідні вирішили за неї: “Вийдеш за Миколу – і все, годі сидіти на батьківському хлібові!” Зранку з болем і образою в серці не змогла піднятися з постелі, очі дівчини заливали сльози.

Все сталося так, як того хотіли батьки. Після весілля пішли клопоти, буденні справи. Надя в свою душу нікого не пускала. Зачерствіла, замкнулася, не могла пробачити собі такого вчинку. Єдиною розрадою були дітки і квіти, в які вона вкладала всю свою любов. Діти виросли красивими і хорошими, здобули освіту, вийшли заміж і подарували Надії онуків. Хоча 45 не так ніби й багато, а для неї – вічність у густому мороці і тумані.

***

…Надійка стояла в коридорі рідної школи, розглядала стенди. На зустрічі з випускниками до неї прямував високий, сивочолий чоловік з радісною і приємною усмішкою. Надя підійшла ближче, привіталась, він легенько поцілував її в щоку: “А ти так змінилась, особливо очі…” Вона не знала, що сказати. Три години вони були разом з друзями, веселилися. Валентин, опустивши голову і закривши скроні руками, зізнався при всіх, що любив її. Коли фотографувалися на згадку, сильною рукою притиснув до себе. І Надя зрозуміла, що почуття в його серці ще не згасли. Від цього ставало ще болячіше.

День, коли батьки змусили Надю вийти заміж за нелюба, зіпсував життя, мінімум двом людям. Валентин побивався в день її весілля, плакав зі словами: “Навіщо вона це зробила? Навіщо? Я ж її люблю! Я хотів з нею одружитися…”

Не відчувала щастя в той день і Надя. Після реєстрації шлюбу вона непомітно зняла з пальця обручку і… вронила її навмисно в калюжу. А за весільним столом, коли гості почали співати пісень, дала волю своїм емоціям. Ніхто ще не бачив, щоб наречена так сильно і гірко плакала. Вона не звертала уваги на гостей, котрі, побачивши таке, перестали співати і здивовано знизували плечима та перешіптувалися. Родичі заспокоювали, а їй від цього ставало ще болісніше, вона билась у своїй безпорадності. Гіркими сльозами вона поливала свій весільний коровай, а лице витирала білою весільною фатою. Микола сидів, наче нічого й не бачив. Так і життя прожили… Зламане життя…

Ольга ГОНЧАРЕНКО