Смерека

Тут цікаво

Uncategorized

Після однієї фрази 94-річного Маріо, якого я доглядала в Італії я одразу ж поїхала додому! Це ж треба!

До Італії я поїхала п’ять років тому, а тепер я знову вдома і сильно тому радію. Чесно кажучи я й не пригадаю, що мене спонукало поїхати на чужину, може хотіла змін у житті.

Зі своїм чоловіком ми жили щасливо вже 18 рік. У своєму маленькому, але затишному будинку. Дочка виросла та вступила на архітектора до столиці. 

У нашому маленькому селі всі про всіх знають. За той час не одна жінка виїхала на заробітки, привезла гроші і побудувала руками чоловіка нову хату. Може й мені захотілося оновити наше житло, може трохи заздрила, але переконала Віталіка, щоб відпустив мене.

Він не хотів, але послухав мене. На щастя з усім решта мені допомогла подруга, яка теж регулярно їздила працювати баданте.

За той час, що я працювала то змінила кілька робіт. Усі гроші я чемно відкладала, додому висилала символічні передачі з продуктами, деколи гроші. Раз у рік приїжджала, але думок залишитися тоді не було.

Останнім кого я доглядала був 94-річний чоловік Маріо. Виявилось його друга дружина була українкою, але її не стало. З того часу чоловік постійно згадував про неї, розповідав, як вона змінила його життя. І все би був готовий віддати, якби ще хоча б день провів з нею.

А потім Маріо не стало. Чесно кажучи його слова тоді вразили мене, я усвідомила наскільки життя швидкоплинне, яке кохання важливе, і що я тоді тут роблю.

Я повернулась до чоловіка з грошима. Та його цікавили не гроші. Усі мої речі лежали точно на тих місцях, що й до від’їзду. А чоловік зустрів теплими обіймами. Коли почув, що я більше нікуди не поїду – заплакав від радості.

Прикро, що я зрозуміла ціну сім’ї надто пізно. Але ні про що не шкодую. Тепер ми ще щасливіші у тому ж будиночку тільки зі свіженьким ремонтом. Дещо відклали для себе, а дещо на весілля дочки.

Цінуйте один одного та любіть!

Напишіть нам в коментарях у Facebook!