Після однієї фрази 94-річного Маріо, якого я доглядала в Італії я одразу ж поїхала додому! Це ж треба!
До Італії я поїхала п’ять років тому, а тепер я знову вдома і сильно тому радію. Чесно кажучи я й не пригадаю, що мене спонукало поїхати на чужину, може хотіла змін у житті.
Зі своїм чоловіком ми жили щасливо вже 18 рік. У своєму маленькому, але затишному будинку. Дочка виросла та вступила на архітектора до столиці.
У нашому маленькому селі всі про всіх знають. За той час не одна жінка виїхала на заробітки, привезла гроші і побудувала руками чоловіка нову хату. Може й мені захотілося оновити наше житло, може трохи заздрила, але переконала Віталіка, щоб відпустив мене.
Він не хотів, але послухав мене. На щастя з усім решта мені допомогла подруга, яка теж регулярно їздила працювати баданте.
За той час, що я працювала то змінила кілька робіт. Усі гроші я чемно відкладала, додому висилала символічні передачі з продуктами, деколи гроші. Раз у рік приїжджала, але думок залишитися тоді не було.
Останнім кого я доглядала був 94-річний чоловік Маріо. Виявилось його друга дружина була українкою, але її не стало. З того часу чоловік постійно згадував про неї, розповідав, як вона змінила його життя. І все би був готовий віддати, якби ще хоча б день провів з нею.
А потім Маріо не стало. Чесно кажучи його слова тоді вразили мене, я усвідомила наскільки життя швидкоплинне, яке кохання важливе, і що я тоді тут роблю.
Я повернулась до чоловіка з грошима. Та його цікавили не гроші. Усі мої речі лежали точно на тих місцях, що й до від’їзду. А чоловік зустрів теплими обіймами. Коли почув, що я більше нікуди не поїду – заплакав від радості.
Прикро, що я зрозуміла ціну сім’ї надто пізно. Але ні про що не шкодую. Тепер ми ще щасливіші у тому ж будиночку тільки зі свіженьким ремонтом. Дещо відклали для себе, а дещо на весілля дочки.
Цінуйте один одного та любіть!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!