Батьки завжди мріяли, що я здобуду вищу освіту, зроблю кар’єру, і ми нарешті виберемося з бідності. Мати та батько економили буквально на всьому, щоб зібрати гроші мені на навчання. Ми ніколи не були на морі, ремонт та нові меблі були для нашої родини недоступні, а я ходила в недоносках. Але не суперечила батькам, мріючи про те, що й вони.
Закінчивши вуз, мені вдалося знайти роботу в компанії, і перші три роки я намагалася компенсувати собі та батькам те, чого ми були позбавлені багато років. Тут же я зустріла свого майбутнього чоловіка.
Я була начальником відділу, а він рядовим співробітником, але це не завадило нашим стосункам і невдовзі ми одружилися. І тільки після цього я зрозуміла, яка особистість мій чоловік.
Першою його умовою було моє звільнення із цієї компанії. Він не хотів, щоб дружина була розумнішою за нього, як він висловився, і мала таку посаду, у той час, як він не міг досягти успіху. Я намагалася заперечувати і була спустошена. Мені б тоді зібрати речі та піти до батьків, але не дозволила гордість. Мені не хотілося їх розчаровувати.
Я так і не встигла знайти іншу роботу, бо дізналася про те що ми чекаємо поповнення. Поки не народилася дитина, у нашій сім’ї були спокій та тиша, але це завдяки тому, що я ні в чому не суперечила чоловікові.
Потім почалися безсонні ночі та все, що пов’язане з маленькою дитиною. Чоловіка це дратувало, він часто казав, що якщо я не заспокою сина, викине обох на вулицю.
Коли синові було два роки, я вирішила шукати роботу, щоб не залежати від чоловіка, але він сказав, що моє місце вдома, а зароблятиме він. На той час він пішов на підвищення і почав пристойно заробляти.
Всі гроші були в нього, а я писала список того, що потрібно купити для сім’ї та дитини. Він мовчки брав його, але купував лише те, що вважав за потрібне.
Я терпіла, а батькам відповідала, що поки що не можу знайти роботу. Я розуміла, що вони розраховують на мою допомогу, але вдавала, що через дитину змушена сидіти вдома.
Мені було соромно перед ними, але я нічого не могла зробити без дозволу чоловіка, а сказати йому про те, щоб дав їм грошей, не могло бути й мови.
Якось я почула розмову чоловіка з якоюсь жінкою, і зрозуміла, що він має коханку. Навіть не підозрювала, що він може бути таким ніжним у спілкуванні.
Коли я сказала, що все чула він влаштував скандал. Переконавшись, що він поїхав на роботу, зателефонувала батькові, щоб приїхав. Нічого пояснювати не довелося, тато, побачивши мене, одразу все зрозумів.
Це було перед самим карантином, і я чекаю на закінчення самоізоляції, щоб подати на розлучення. Чоловік дзвонить, загрожує, вимагає, щоб я повернулася додому, інакше він забере сина. Я боюся за себе і батьків, але про повернення навіть мови бути не може. Як подумаю, що ще чекає розлучення, зустріч із ним, так навіть коліна підгинаються.
