Олена заявила, що їй набридло сидіти вдома – і вона буде шукати роботу. Все частіше жінка їздила у відрядження і поїздки, казала що з подругою. А потім Іван зрозумів, що у дружини з’явився інший чоловік

Олена для Івана була недосяжною мрією ще зі школи. Хлопець був дуже сором’язливий, милувався дівчиною здалеку, проте підійти не насмілювався. Олена ж була бойовіша. Тож вирішила діяти першою. Якось у клубі оголосили білий танець, попрямувала просто до Івана. Від хвилювання хлопець мало не зомлів, не знав, що і сказати. Щоправда, після того танцю так нічого і не змінилося. Життя їх розвело: вона залишилася закінчувати школу, він поступив в інститут.

Так і розійшлися їхні дороги, але доля приготувала їм несподівану зустріч через шість років. Іван встиг вже закінчити інститут і влаштуватися на роботу. Потоваришував там з Миколою, з яким знайшлося купа спільних захоплень. Якось верталися разом з роботи, і Микола запропонував зайти на хвильку до нього. Іван ледве переступив поріг кімнати, як погляд відразу впав на сімейний портрет на стіні. Від несподіванки аж остовпів: біля батьків поруч із його товаришем стояла… Оленка. І хоч була тоді ще дитиною – відразу впізнав. За матеріалами

– Хто вона тобі? – тицьнув пальцем у фото.

– Сестра, молодша. А ти що, знаєш мою малу? Ану почекай. Альо-о-оно! – раптово заволав Микола кудись углиб квартири.

– Що? – на порозі кімнати з’явилася Олена. Зиркнула на Івана, посміхнулася, кокетливо помахала ручкою: «Привіт!»

– Привіт! Ви мене не пам’ятаєте? Ми в одній школі вчилися, – вичавив із себе, намагаючись дивитися прямо у вічі дівчини.

– От тепер згадала, – захихотіла задоволена собою Олена, – ну добре, хлопчики, піду чаю вам зроблю.

***

Іван подумав, що ця зустріч є доленосною. Вони постійно спілкувалися, спочатку як друзі. Олена навіть кілька разів плакалася у Івана на плечі, називаючи всіх чоловіків «козлами». Він заспокоював, повністю погоджуючись з нею. Вже знав, що дівчині реально не щастить на нормальних кавалерів. Дивувався: незважаючи на всю показну ефектність і модельний вигляд, Олена мала добру душу. Принаймні, він у це щиро вірив. І після чергового короткого роману, який приніс їй розчарування, вона іншими очима подивилася на Івана: «А чому б і не він?»

Сам не розуміючи як, таки завоював Іван своє перше кохання. Вони одружилися, один за одним народилося у них дві донечки. Іван не міг натішитися Оленою: за дітьми дивиться, хазяйка, готує смачно. І з роботи зустрічає не у якомусь засмальцьованому халаті чи розтягнутих на колінах рейтузах – а завжди красива і охайна. Казка, а не дружина!

***

Йшли роки, діти росли. Вже в школу ходили, як Олена заявила, що їй набридло сидіти вдома – і вона буде шукати роботу. Дуже швидко і знайшла: влаштувалася продавчинею у магазин одягу. Судячи з того, як у неї горіли очі, коли говорила про роботу – їй подобалося. Стала хвалитися, що з її приходом у магазин продажі чоловічих костюмів зросли мало не в два рази! Власники їй навіть премію виписали!

– Ну хто б сумнівався, – хмикнув Микола, коли почув про успіхи своєї сестри. – З талантами моєї Альонки задурювати мужикам голови було б дивно, якби вона не заробила премію.

– От бовдур ти, Колько! – відразу зреагувала Олена і тут таки повернулася до чоловіка:

– Йванку, я тобі не казала, що ми з Ольгою їдемо на вихідні у Київ? Ні? Ой, ну то тепер кажу. Ти ж не проти? Тільки дівчатам не проговорись, а то почнуть янчати, що теж хочуть.

***

Ольга – це була нова подруга Олени. Вона з нею познайомилася, як тільки влаштувалася на роботу. Дівчата, з розповідей дружини, дуже швидко потоваришували. Постійно зідзвонювалися, ходили на каву, а останнім часом ще й полюбили собі різноманітні екскурсії влаштовувати: то в Кам’янець-Подільський вони поїдуть на кілька днів, то в Канів, то в Карпати на тиждень. Іван навіть посміювався з того. Казав, що з такими темпами вони скоро кожен куточок України «помітять».

Але останнім часом навіть терплячого Івана ці поїздки стали дратувати. Бо всі домашні справи тепер висіли на ньому. Дітей в школу зібрати, ввечері уроки повчити, приготувати поїсти. Олена постійно часу не мала. Приїжджала з тих екскурсій втомлена, відсипалася… Якось пожалівся Миколі, що Оленка геть від сім’ї відбилася через свою подругу. Той, уважно дивлячись просто у вічі, спитав:

– А ти ту подругу бачив?

Іван хотів було щось відповісти, та так і застиг з відкритим ротом. Раптове прозріння все поставило на свої місця. Так, подруги Ольги він і справді ніколи не бачив, бо ж, очевидно, що її ніколи і не було. Був коханець Олег, була його зрадлива хитромудра дружина та він, повний дурень…

Не завжди омріяне щастя повертається радістю, на жаль, зрозумів Іван цю істину дуже пізно.

Юлія САВІНА