– Маріє, ти через ту квартиру одинокою залишишся! Тобі вже 45 років! Кому ж ти її запишеш? Собаці?!
Нещодавно відсвяткувала свої 45 років, сумно усвідомлювати, що досі не заміжня, не маю дітей. Однак я не роблю з цього якусь проблему, життя в мене складається чудово. Батьки придбали квартиру в столиці, зробили там ремонт на мій смак. Сама ж працюю в хорошій фірмі, маю власне авто, подруг — хтось мріє опинитися на моєму місці. Стосунки з чоловіками дійсно не складаються, але так було з самої юності, тому я вже звикла.
Перші мої серйозні стосунки ще були в 23 роки, тоді я проживала з матір’ю, а батька вже не було з нами. Ми тоді з хлопцем хотіли одружитися, я вже уявляла себе у білій сукні біля вівтаря. Матір мені постійно говорила, що він мені не пара. Він з багатодітної сім’ї з села, жив тоді в гуртожитку, і нам не було куди іти.
Так ми і розсталися, до весілля не дійшло. Я заявила, щоб ішов працювати і винайняв нам житло, але він став скаржитися, що хоче закінчити університет на червоний диплом і тому не буде гарувати ночами. Мене здивувала така його відповідь, заради мене він мав іти на все, але не спромігся навіть знайти роботу. Скажу чесно, це було моє перше розчарування. Нещодавно в соціальних мережах я бачила його фото, живе не бідно, має власний будинок, дорогі автівки, кажуть, що став бізнесменом. Я б могла бути на місці його дружини, але коли б ми розбагатіли? Тільки зараз? Я не повинна чекати стільки часу…
Наступні серйозні стосунки в мене були аж в 31 рік, той чоловік був старший за мене, розлучений. Він свою квартиру залишив синові і попередній дружині, а на “зустрічі” приходив до мене. Згодом він мені запропонував одружитися. Я була не проти, але мене дратувало те, що у нього не було власного житла. У моїй квартирі проживати з ним я не хотіла. Він запевняв, що це лише на перший час, поки він буде відкладати кошти. Звичайно, таке мені взагалі не підходило і коли діло дійшло до пропозиції, я йому відмовила.
Ну а третій випадок теж був сумним, завдяки моїм подругам. Познайомили вони мене з одним чоловіком, мовляв, дуже він хороша людина, неодружений, без аліментів і, головне, має свою квартиру, власне житло. Сходили пару разів на побачення в кіно і на річковому трамвайчику покаталися. Потім він закликав мене до себе додому. Його житло мене розчарувало – якась однокімнатна квартира зі старими ремонтом в бідному районі. До себе я його точно не пущу, та й і до нього не піду.
В мене всі подруги вже давно заміж вискочили, мають дітей. І вони були шоковані, коли почули, що ми розійшлися:
– Ніхто у тебе її не забере, господиня – ти, в будь-який час чоловіка можеш попросити піти, якщо недобра людина попадеться! І кому потім ти в старості потрібна будеш?
Я не розумію їхні забаганки і вважаю, що вони взагалі не праві. У власне житло я не хочу пускати чужого чоловіка, там речі, які мені дуже важливі. Це моя фортеця, тил. А справжній чоловік якщо захоче бути зі мною, то зробить все, щоб я була щаслива. Нехай говорять, що свого принца я не дочекаюся, але краще вже бути самотньою. Я ще молода, красива, і нічого надзвичайного від нього не прошу. Хіба ж я не права?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!