Людмила вже була жінкою немолодою, коли вперше зустріла Володимира. Він був добрим чоловіком, мав своє господарство, будинок. Якось Володимир покликав Люду заміж. Жінка довго вагалася, а потім вирішила поговорити з донькою. Скільки всього нехорошого вона вислухала від неї, Світлана сказала, що й бачити не хоче того чоловіка. Людмила не спала всю ніч, і зрозуміла, що донечка, її промінчик світла, для неї дорожче всіх. Володимир отримав відмову. Сьогодні Людмилі 63 роки, вона живе сама, має красиву та дорослу доньку, але жінці ніхто не позаздрить

Людмилі на той час було вже 35 років, коли вона задумалася про дитину. Останнім часом їй часто снилася маленька дівчинка, її заливистий сміх і пухкі рожеві щічки. Але одна справа дуже хотіти дитинку і стати матусею, а інша – мрію цю здійснити. Це набагато складніше, коли у тебе немає ні чоловіка, ти самотня жінка.

Людмила працювала в бібліотеці, обожнювала читати книги, але зі спілкуванням з людьми були великі прогалини. Так вийшло, що Людмила ще з дитинства соромилася своєї зовнішності, вважаючи себе не красивою. Хлопців цуралася, подруг у неї не було. І знаходила вона розраду в книгах, та в серіалах.

Батьки були заклопотані своїми справами, на турботи і хвилювання доньки увагу звертали мало, їх не бентежило, що Людмила постійно була самотньою, з нею не дуже дружили однокласники, ніколи не приходили в гості діти.

Добре все обміркувавши, Людмила звернулася в клініку. Зі здоров’ям проблем не було, тому вже через кілька місяців жінка світилася від щастя і гордості, знаючи про те, що скоро стане мамою. Її мрія нарешні здійснилася.

Як жінка і мріяла, у неї народилася дівчинка. Здоровенька і гарненька дівчинка. Людмила не могла натішитися своєму маленькому щастю. І всю свою накопичену і невитрачену любов перенесла на маленьке диво. Людмила кожну хвилину свого життя приділяла донечці, відмовляючи собі в усьому, купувала найкращі сукні Світланці, так назвала свою маленьку крихітку.

Дівчинка росла дуже симпатичною, з милими кучериками і великими блакитними очима. Характер у дівчинки був ще той, з раннього дитинства вона командувала матір’ю і робила, що хотіла. Людмила ж на це не зважала, адже знала, що у доньки нікого крім неї немає, тому легко виконувала усі забаганки донечки.

Минали роки, донечка росла швидко, а Людмила лише тішилася її красою. Світлана любила покрутитися перед дзеркалом і випросити у мами нові речі. Чим старшою ставала дочка, тим були більшими забаганки. Зарплати бібліотекаря на всі прохання Світлани не вистачало, і Людмила по вихідним підробляла в магазині.

Про себе Людмила вже давно забула, носила старенькі речі, а скільки років було її єдиним туфлям, жінка геть забула.

В тому магазині постійним покупцем був один немолодий чоловік. Йому подобалася Людмила, і він часто залишався поговорити з нею. Вони розмовляли про книжки, фільми, погоду, про життя. Чоловік був добрим господарем, любив свій город, риболовлю і розповідав жінці про свої захоплення, а вона з задоволенням слухала. Вони стали часто разом гуляти вечорами.

І вперше в житті Людмила відчула, що комусь подобається, вона стала комусь цікавою і потрібною і що вона сама симпатизує Володимиру. Їй захотілося простого жіночого щастя, тепла, і чоловіка в своєму будинку. Адже, що там казати, Людмила втомилася за багато років тягти все на собі. Вона відчула себе щасливою, відчула себе вперше в життя жінкою.

Якось Людмила зважилася поговорити з донькою. Вона все розповіла їй про свої почуття, про Володимира. На що Світлана зчинила скандал, говорила, що мати її більше не любить, вирішила проміняти на чоловіка. Багато нехороших речей почула Людмила від доньки. Після того вона проплакала всю ніч і зрозуміла, що донечка, її промінчик світла, для неї дорожче всіх.

Наступного дня, коли вони гуляли з Володимиром, Людмила, ховаючи очі, сказала, що їм не судилося бути разом.

І знову самотні вечори, книжки та серіали. Світлана відразу після школи зібралася їхати в столицю, і не втримали її ні мамині сльози, ні вмовляння. Вона ніколи не слухала маму.

Уже багато років живе дочка самостійним життям, далеко від матері. Телефонує їй дуже рідко, зовсім не приїжджає відвідати. Коли Світлані телефонує сама Людмила,  Світлана відповідає грубо й нетерпляче. І врешті Людмила перестала телефонувати доньці сама, щоб не докучати.

Людмилі скоро виповниться 63 роки. Вона як і раніше живе одна, щохвилини сумує за єдиною донькою Світланою. І кожен раз поспішає на телефонний дзвінок, сподіваючись, що почує голос найріднішої людини, її донечки.

Світлана живе своїм безтурботним життям, їй зараз зовсім не до матері.