Коли ми з чоловіком нарешті побудували собі хату – син шокував заявою

Все життя я тулилася по чужих хатах. Спочатку жила в одній кімнаті з двома сестрами та братом. Згодом, коли працювала на заводі – ділила приміщення з дівчатами у гуртожитку. Там зустріла свого Валерія. Ми одружилися, але й він квартири не мав.

Коли народився син Петрик – нам виділили окрему кімнату. Але жити в таких умовах, зі спільною кухнею, санвузлом, без ремонту – дуже важко. Тож ми вирішили повернутися в село та оселитися в будинку свекрухи.

Ті роки для мене були дуже важкими. Свекруха знущалася з мене, як лишень хотіла. Дихати вільно в її хаті не могла. Крім того, вона не втрачала нагоди нагадати мені, що я в приймах. Тоді я вирішила, хай би що, але матиму власний куточок.

Ми з чоловіком домовились, що їдемо обидвоє на заробітки. Він в Данію на будівництво, я в Італію. Але лише на три роки. Повертаємось і будуємо власну хату.

Так і зробили. Петрику тоді було вже шістнадцять років. Він вступив в коледж. Щастя, що син в нас виріс самостійний і розумний, ми не мали сумнівів – з ним все буде гаразд.

Три роки минули, як один день. Ми повернулись і відразу придбали гарну ділянку під будівництво. Ви не уявляєте, які щасливі були. Нарешті щось своє. Чоловік самотужки розпочав роботу.

Зізнаюся вам, що будівництво – справа дуже важка. Шість років минуло, поки ми збудували гарну хатину і зробили там пристойний ремонт. І ось, коли нарешті зібралися переїжджати – син приїхав до нас з новиною.

– Мамо, я хочу одружитися. Наталка добра і хороша. 

– Добре, синку, ми допоможемо тобі весілля зіграти.

– Це чудово, але нам ніде жити.

– Будете винаймати, а згодом якось придбаєте невеличку квартиру. Ми допоможемо.

Син наче погодився і пішов. Згодом я вирішила приготувати вечерю і запросити майбутніх сватів з молодими. Зробила все це вже в новій хаті. Усі зібралися, сіли за стіл. Раптом сваха сказала:

– Яка гарна хата. Так пустіть сюди молодих жити! Вам старим нащо така?

Від цих слів я оторопіла, не знала, що й казати. Зненацька до мене підійшов син.

– Мамо, а дійсно, хіба вам потрібні такі хороми? Пустіть нас.

 – Сину, я все життя мріяла про власний куток. Чи ти не розумієш? Я ще не дуже стара, хочу пожити трохи спокійно. Я не можу далі з бабою в одній хаті.

– А нам що робити? Грошей нема. Чи ви онуків не хочете?

 – Петрику, ви ще молоді, ще все у вас буде. Можемо вам допомогти, дамо якусь суму, щоб ви могли в кредит квартиру взяти.

– Ти хочеш, щоб ми ще з кредитами зв’язалися? Чи не знаєш, що всі ті банки шалені проценти встановлюють? Мабуть, тобі байдуже просто.

Син зібрався і пішов. А в мене на серці залишився важкий осад. Як бути? Ми з чоловіком нарешті були щасливі. Валерій висадив садок, мріяв встановити альтанку. Та син перестане з нами спілкуватися! Як бути? порадьте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!