Коли чоловік пішов до молодої коханки, я стала найщасливішою жінкою…

Ось так сталося, що після 20 років моя родина зруйнувалася вщент. Чоловік пішов до молодої коханки, яка йому в доньки годиться. Знайшов якусь дівулю на роботі, через тиждень зібрав речі та пішов геть. 

Сини, на жаль, мене в цьому не підтримали. Хоча я роками про них турбувалася, з малечку старалася дати їм все найкраще. Могла собі нову губну помаду не купити чи сумочку. Але зате в дітей були нові іграшки чи омріяні велосипеди. 

Але знаєте, я не опускала руки, чесно. Навіть не плакала. Тільки видихнула зі спокійною душею. Адже всі ці 20 років я забувала про найголовніше людину у житті – я! На першому місці була родина, потім побут, далі робота. А десь в кінці, на останньому місці я сама. Неправильно розставила пріоритети! 

Замість того, аби просто відпочити після роботи та глянути улюблений серіал, я біла на кухню та готувала їси. І кожному різні страви на вибір – салатики, картоплю запечену, суп з фрикадельками. Ні чоловік, ні діти не зголошувалися мені навіть посуд помити чи сміття викинути.

Всі вихідні я проводила вдома. Адже треба помити вікна, витріпати килими, закинути одяг у прання, витерти пилюку. Почувалася справжньою Попелюшкою, яка всім прислуговує вдома. Бігала від кухні до спальні.

Але насправді я так хотіла хоча б виспатися до обіду, вимкнути той клятий будильник. Піти з подругами у кафе чи пройтися по магазинчиках. Подивитися фільм та купити шоколадку. Аби ніхто не турбував дурними питаннями “а ти попрасувала сорочку”, “а коли буде вечеря”, “ми голодні”. Хоча б раз відчути, що я жінка, а не прислуга! 

Тому коли колишній чоловік зібрав всі речі та переїхав геть, то я сіла за стіл та почала сміятися. Хоча, може хтось з читачів покрутить зараз пальцем біля скроні та скаже, що я несповна розуму. Чоловік кинув, а я тішуся. 

Просто тоді зрозуміла, що 20 років жила неправильно. Треба про себе думати, а не про інших. Треба себе любити, цінувати та поважати! А не кидати себе в жертву материнству. Це невдячна праця, повірте. 

І зараз у віці 43 роки я вчуся жити. Це не егоїзм, а просто любов. Деякі подруги питають, чи буду я зараз шукати нового чоловіка. Борони Боже знову опинитися в такій пастці, яку влаштував колишній!

Навіть якщо він повернеться та буде слізно просити пробачення, то я не пущу додому. Якщо чоловік зрадив раз – то далі буде зраджувати, це їх підла натура. Краще старість зустріну сама, але щаслива, ніж з таким зрадником.

Тому, любі жіночки, не повторюйте моїх помилок. Мужиків багато, а я одна та неповторна! 

Ви погоджуєтеся зі словами нашої читачки? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!