Харків’янка, яка втратила немовля та чоловіка розповіла подробиці трaгeдії: “Я впала на коліна. Де мій син? Він не плаче…”
Внаслідок російських обстрілів Харкова 26 травня Олександра Коростильова втратила чоловіка Миколу та п’ятимісячного сина Михайла. До повернення у Харків родина близько двох місяців жила в інших областях.
“Я не дійшла чотири кроки”
У день чергового російського обстрілу Харкова 26-річна Олександра була на роботі. Микола із сином приїхав, щоб забрати її додому.
“Я працювала перші чотири-п’ять днів. Він зателефонував, спитав: “Може, сама доїдеш, автобус же пустили?”. Кажу: “Спускатися вниз холодно у футболці, погода вітряна”, і він одразу сказав: “Ні-ні. Все, їду. Мишка беру і їду”, — розповідає Олександра.
Коли почалися обстріли, спочатку вибухи було чутно далі, потім звук став потужнішим, згадує жінка. У будівлі була колега Олександри, перукарка, і клієнтка. Друга колега поїхала з роботи раніше.
“Минуло хвилин 20, пройшов перший вибух. Всі залишилися живі, обвалилося все, але нам усім дуже пощастило там. Перебувати там було дуже страшно, тому що ми не знали, що відбувається на другому поверсі, що там взагалі, ми не знали цієї будівлі. Може, там щось вибухне, може, прилетить ще раз”, — розповідає Коростильова.
Микола закликав усіх виходити з будівлі та шукати укриття. Дитина весь час була на руках Олександри, вже на розі будинку вона передала немовля чоловіку, а сама обійняла налякану клієнтку.
“Дівчину, клієнтку, трусило сильно. Я її обійняла, вона мене міцно обійняла, їй було дуже страшно”, — згадує Олександра.
За деякий час жінка вирішила підійти ближче до чоловіка з сином, стався новий вибух.
“Я не встигла до них підійти, чотири кроки я не дійшла, п’ять, можливо, я не знаю”, — говорить Олександра.
“І просто стався вибух, приліт, хлопок. Мене привалило, я впала на коліна. Я скинула все і повернулася. Бачу чорне тіло, він [Микола] був весь чорний. Просто футболка та кров у роті. Він захлинається нею. Де Мишко, де мій син? Я не бачу його, він не плаче, його нема”, — розповідає Олександра.
Жінку забрали до лікарні. Вона каже, вже тоді розуміла, що за такого удару дитина не могла вижити.
“Хто дзвонив у цей момент, я говорила всім, що їх більше нема. Побачивши свого чоловіка, я розуміла, що малюк не виживе. Це неможливо”, — згадує Олександра.
У Нацполіції згодом повідомили, що тіло немовля знайшли на даху під’їзду, куди його відкинуло вибуховою хвилею.
“Ми думали, що омине”
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії родина Олександри займалася волонтерством, однак зрештою вирішила поїхати у більш безпечний регіон.
“Ми були й у Кременчуку, й у Полтаві, ми ховалися два місяці. В Івано-Франківську були, бо там мій [старший] син. Ми їздили туди, відвідували його, дивилися, як він там оселився, щоб мені було спокійно, я переживала дуже сильно”, — каже Олександра.
Після 9-го травня родина вирішила повернутися. В іншій області працевлаштуватися не виходило, а в Харкові жінці запропонували роботу. Вважали, що в місті стало безпечніше.
“Є обстріли, але ми думали, що це омине. Якщо метро відчиняють, якщо люди виходять на роботу. Насамперед думали, що нас це не зачепить, що у нас є маленький янгол-охоронець і ми житимемо, добро наживатимемо і людям допомагатимемо”, — каже Олександра.
Вона закликає харків’ян зачекати із поверненням.
“Я дуже хочу сказати тим людям, які тут, і з дітьми, щоб вони не їхали сюди”, — каже Олександра.
“Я хочу, щоб вони не відчували те, що я відчуваю, і всі тут. Нехай вони поїдуть звідси. Чому Терехов каже, що можна повертатися, відкриває це метро? Навпаки, треба хрест ставити, що сюди не можна їхати. Летить же”, — каже жінка
Більшість грошей, які переказують небайдужі, Олександра віддає на потреби Збройних сил України. Придбати необхідні військовим речі допомагає подруга та волонтерка Марія.
“Люди надсилають гроші, вона частину грошей відправляє ЗСУ та купує все, що необхідно. Це бензин, дизель, речі хлопцям, усе необхідне. Вона завжди хотіла допомагати і вона не зупиняється, вона допомагає”, — каже Марія.
“Він його шалено любив”
29 травня Олександра прийшла на кладовище, де поховали чоловіка і сина. Разом зі старшим 7-річним сином планує поїхати до матері в Ізраїль. Марія каже, що Олександра ще не до кінця усвідомлює, що сталося.
“Вона ще не розуміє, що сталося. Вона ще не усвідомлює. Ми ще сидимо і не усвідомлюємо. Ми сидимо в машині, їдемо десь у справах, ми думаємо, як ні в чому не бувало, що Микола вдома з дитиною”, — сказала Марія.
Олександра була знайома з Миколою близько десяти років, два з половиною вони були парою. П’ятимісячний Михайло був його єдиною дитиною. Жінка каже, що Микола завжди був із сином. Його сторінка в Instagram заповнена фотографіями з малюком. Хлопчик встиг навчитися вимовляти “Коль-Коль”, за іменем батька.
“Він його шалено любив, він і помер з ним”, — каже Олександра.