Дзвонить мені колишня колега з роботи, і каже: мені 50, але сил вже немає. Я сподівалася, що вона щось зрозуміла

Подібної розмови я навіть уявити не могла. Була у мене колега на колишній роботі, ідеальна, правильна. Такими хочуть нас бачити мами, таких дівчаток ставлять нам за приклад.

Вона завжди була такою і зовні бездоганною. Не дорогою, а саме акуратною. І вести себе вміла стримано і впевнено дивилася на життя.

Я вже років 15 у тій компанії не працюю, пішла на вільні хліби, але з нею стосунки підтримуємо досі. Здзвонюємося, навіть у гості заїжджаємо.

Я дивуюсь: вона досі тримається на тому ж місці. Каже, зарплата хороша, хай і невелика, проте стабільна. Соцпакет знову ж таки. Від добра добра не шукають.

У неї і життя було зразковим. Від хобі ідеальної дружини та мами: шиє та пече зі смаком, і до двох синів, акуратних та пристойних, немов ті пудельки на виставці.

І чоловік у неї перший і єдиний чоловік. І свекруху вона шанує. Одного сина на честь її батька назвала, другого на честь свекра.

Загалом, сусальна якась виходить картинка, але насправді це справді виглядало круто і мило одночасно. Я їй навіть заздрила злегка: вона йшла життям, як гарна дорога яхта, впевненим курсом у щасливе майбутнє.

Мене життя метало і крутило, колишня колега навіть посміювалася.

М’яко називала мене “романтичною” що у перекладі людською – повна ідіотка. Вона все намагалася натякнути, як влаштоване життя, я відчувала себе в розмовах з нею немовби з бабусею говорю.

Коли я звільнялася, не приховувала: ця стабільна зарплата мені впоперек горла, нікуди рости, і паралельно з цією роботою теж нічого не почнеш. Колега теж не проти була заробляти більше, але звільнятися відмовилася навідріз:

– Мені тут до пенсії лише 19 років лишилося, кому я потрібна? Тільки стаж перерву.

І ось дзвонить мені серед ночі, несподівано для неї. Вона навіть вдень спочатку напише і запитає, чи зручно, а потім тільки набере.

– Привіт, кажу їй, рада чути, розповідай!

– Та знаєш, я тут з дня народження йду, і раптом задумалася. Ні, все добре, нічого не сталося, ти не думай. Просто ось ти вже 15 років на вільних хлібах, а в мене ж пенсію відсунули… Але все добре, сини виросли, одружилися обоє. Молодший цього року диплом пише, старший скоро онуком порадує.

І у чоловіка нормально. Тільки розумієш, я всі ці роки так правильно жила … Робила, що потрібно, і не думала, а чого я собі хочу? Колись мріяла зачіски робити, мене висміяли, засунули до інституту. І я перехотіла. Хотіла третю дитину, дівчинку, теж не дали. Я жила для сім’ї, а собі як жити? Я забула.

Я слухала, затамувавши подих, не знала, що сказати. А колега продовжувала:

– Я тебе чому пиляла? Я заздрила тобі. Розуміла, що сиджу на цій роботі від малодушності. А ти махнула рукою на ризики, пішла у свої зйомки, пробувала щось робити — і досягла свого. Так, ненабагато ти більше заробляєш, але як ти при цьому живеш! Вибираєш клієнтів, свобода з графіком. І на роботу витрачаєш не все життя, а буквально кілька годин.

Вона розповіла, їй і на роботі пропонували вчитися та рости кар’єрно – не ризикнула.

Син тягне її до себе в бізнес — боїться, а тепер пенсія на носі, раптом з нею пролетить? І не хочеться вже нічого, сил немає ні на що. І звідки їм взятися, якщо тільки у праці та боротьбі м’язи ростуть. А вона пливла…

Я сподівалася, що вона щось зрозуміла. Сподівалася, зробить щось для себе.