Дванадцять тисяч я витратила тільки на те, аби стіл гарний накрити для сватів майбутніх. Перша ж зустріч, треба було справити гарне враження. Навіть шпалери у кімнаті переклеїли і стіл новий придбала. Ну правда, не сидіти ж родичам майбутнім у ремонті п’ятирічної давнини і за столом, що ще мене молодою пам’ятає. А коли ми поїхали Олю сватати, то я чекала чого завгодно, але не такої зустрічі

Дванадцять тисяч я витратила тільки на те, аби стіл гарний накрити для сватів майбутніх. Перша ж зустріч, треба було справити гарне враження. Навіть шпалери у кімнаті переклеїли і стіл новий придбала. Ну правда, не сидіти ж родичам майбутнім у ремонті п’ятирічної давнини і за столом, що ще мене молодою пам’ятає. А коли ми поїхали Олю сватати, то я чекала чого завгодно, але не такої зустрічі.

Я ходжу сама не своя уже який день. Прямо аж сльози на очі від такої великої до нас неповаги від рідні майбутньої. Чоловік собі у вуса посміхається, мовляв, чого ти Ганю робиш собі нерви на порожньому місці. Але яке воно порожнє, яке? От самі послухайте.

Надумав наш син старший Ілля одружуватись. Ми Олю добре знали, бо вони уже три роки як жили разом на орендованій квартирі, а от зі сватами знайомі не були. От і запропонувала я, аби вони до нас приїхали на гостину. Треба ж було знати, які люди нам ріднею стануть, правда? Та й Олю він ніби як ще не засватав тоді, то був час усе осмислити.

Дванадцять тисяч я витратила тільки на те, аби стіл для зустрічі сватів накрити. Пів свині придбали і я усе те переробила на наїдки. У три поверхи тарілки стояли на столі. Ну а як людей стрічати, та ще й рідню майбутню? Хай бачать, що ми люди гостинні і гарні господарі.

Шпалери ми у залі переклеїли я тюлі обновила і стіл сучасний придбали. Соромно було, аби гості дорогі сиділи за столом, що мене ще молодою бачив і дивились на шпалери, яким уже п’ять років виповнилось.

У призначений день свати прибули. Три дні ми гостинно їх приймали, мало що на руках не носили. Повне авто їм добра у місто завантажили. Заледве вони виїхали із подвір’я. Красно нам дякували і казали зі сльозами на очах. що такої гостині ніколи і не мали. Мовляв дуже раді, що ми виявились такими людьми хорошими, бо вони дуже переймались у яку родину їхня донька потрапить.

А це, у неділю ми поїхали сватати Олю. Готувались також заздалегіть. Я замовила каравай у місцевої майстрині і рушники вишиті ручної роботи. Усе мало бути на найвищому рівні.

Зайшли ми у квартиру до сватів, зустріли нас гарно. Засватали ми Олю, а нам на обмін, за каравай наш дали просту хлібину із магазину. Стою я і від сорому мало не плачу. ну хіба ж ми дали хоч чимось зрозуміти, що достойні такого.

А стіл? Картопля , три салати, рибка і гомілки. Все. Добре, що ми із собою і ковбачи і рулети і курку копчену у нашій коптильні привезли. Посиділи ми скромно за вузьким ще часів Союзу столиком і то на кухні. Переночували та й поїхали додому із тим буханцем магазинним.

Так мені тепер прикро, такий жаль у мене. Ніяк зрозуміти не можу, що то воно таке було. Чоловік сміється із мене, а мені не до сміху. У нас, як сватання то село гуде, а це що було?

Поясніть, то нашого Іллю бачити у тій родині не хочуть, чи ми чим не вгодили?

Я мені все це розуміти?