«Я дуже змерз! Допоможи мені, доню!», – попросив він тремтячим голосом. Але що ж робити?
Ольга підійшла до мокрого від дощу вікна, подивилася на сумний сірий пейзаж за вікном і розплакалася. На її душі також було сиро, холодно і сумно. Ранковий дзвінок зовсім вибив її з колії, дзвонила сусідка. Вона поспішала повідомити важливі і неприємні новини – мати Ольги ще вчора забрала швидка, у жінки були проблеми з серцем.
Лікарі давно пророкували несприятливий результат, жінці ще рік тому необхідно було ставити кардіостимулятор. Процедура життєво необхідна, але дорога по мірках їх сім’ї. Сім’я у них була занадто маленька – Ольга – студентка, що пристосувалася виживати на мізерну стипендію, та мати з маленьким окладом сільського бібліотекаря. Але вона примудрялася відкладати копійки, щоб допомогти хоч чимось дочці.
Оля розуміла, що терміново необхідно знайти гроші на лікування матері. Так само вона розуміла, що їй просто немає де взяти ці гроші. Від цього ставало нестерпно боляче і погано на душі. Тільки вийшовши з гуртожитку, дівчина згадала, що забула поснідати. Порахувавши вміст гаманця, вона зраділа – на булочку з чаєм грошей вистачить, значить не доведеться ходити голодною до вечора. Її погляд упав на немолодого чоловіка, який самотньо сидів на краю дороги. Він був повністю мокрий від дощу, сидів з закритими очима, тремтів і щось бурмотів тихо і нерозбірливо.
– «Вам допомогти, ви впали, не можете піднятися?» – запитала співчутливо Ольга, зупиняючись біля старого.
– «Я дуже змерз! Допоможи мені, доню!», – попросив він тремтячим голосом. Але що ж робити?
– “Де ви живете?” -, в розпачі запитала дівчина, глянувши на годинник. Вона розуміла, що швидше за все запізниться на першу пару, але потрібно було допомогти чоловікові дістатися додому, не залишати ж безпорадного старого на вулиці.
– «Немає у мене дому, мила!, – пояснив бідолаха». Мені б пару ковтків окропу – трохи зігрітися”.
– «Зараз, одну хвилину!», – Оля кинулася до найближчого кіоску, взяла велику склянку солодкого чаю і булочку і побігла назад до старого, вона навіть не думала про те, що витратила останні гроші, позбавила себе обіду.
Всі пішли в їдальню. До Олі підійшов її друг, який у всьому підтримував її. “Підемо в їдальню, там поговоримо! – наполегливо вимовив хлопець.
– «Ні, не хочу!- «Оля, у мене є гроші, я вчора переклад від батька отримав, ходімо, не соромся, ми ж друзі, інакше я залишуся голодним, без тебе не піду!»
– «Ходімо! – посміхнулася дівчина.
Ольга розповіла Стасу про свої проблеми і переживання. Хлопець уважно слухав, він розумів, що не в силах нічим допомогти подрузі, тут необхідна була фінансова допомога. Він, як Оля, був не з багатих людей.
– “Може мама одужає без цього кардіостимулятора? Лідія Семенівна зовсім молода!”, – спробував заспокоїти хлопець.
– “Сьогодні візьму академвідпустку, поїду до неї!”.
– “Ось це правильно !, – підтримав її приятель, вона як тільки побачить тебе – відразу відчує себе краще!”
Після розмови з приятелем дівчині стало трохи легше на душі. Повертаючись до гуртожитку, Ольга пошукала поглядом старого, якого зустріла вранці. Вулиця була порожньою, і вона зітхнула з полегшенням. Сидіти в такий дощ і холод під відкритим небом ніхто не буде.
Олі вдалося додзвонитися мамі. Дівчина сказала, що приїде післязавтра. Їй вдалося умовити ректора дати кілька днів відпустки. Лідія Семенівна почала відмовляти дочку, говорила що їй краще, але по голосу матері дівчина розуміла, що вона бреше, не хоче засмучувати доньку. Мама ледве говорила, було очевидно, що кожне вимовлене слово дається їй з великими труднощами.
Оля як завжди поспішала до інституту. Нарешті дощ закінчився і на небі з’явилося ласкаве сонечко.
– “Дочка!”, – почула вона знайомий хрипкий голос. Зупинившись, Оля обернулася і побачила вчорашнього старого – ось невдача, у мене ж навіть на чай грошей немає, щоб пригостити чоловіка, встигла подумати вона.
– Доброго дня! Як ви себе почуваєте, не застудилися під вчорашнім дощем? Виглядаєте краще, ніж учора, – посміхнулася дівчина, підходячи до старого»
– Спасибі! Відчуваю себе добре, я взагалі загартований, але вчора так змерз, що ноги зовсім перестали слухатися … Спасибі тобі, якби не той гарячий чай, можливо здох би! У мене до тебе є розмова!, – серйозно промовив чоловік.
– «Тут така справа!», – несміливо промовив чоловік, озираючись на всі боки, ніби чогось побоювався, – в загальному у мене є велика сума валюти, близько тижня тому я знайшов ці гроші, перебираючи вторсировину на міському звалищі. Я хочу віддати їх тобі, ти поміняєш трохи валюти на гривні, даси мені, а решта забереш собі.
Оля недовірливо подивилася на обірваного бомжа, розуміючи що швидше за все він несповна розуму.
– “Вибачте, але ви вчора ледь не померли від холоду і голоду, а сьогодні заявляєте, що у вас багато грошей”, – посміхнулася дівчина. “Навіщо вам віддавати їх? Ви ж можете самі жити на ці гроші “
– “Я боюся навіть тримати їх при собі!, – серйозно сказав старий. Одного разу мене жорстоко обдурили, мало не позбавили життя …, я хотів продати квартиру і переїхати жити до свого дому на свіже повітря. Але, на жаль, я потрапив в лапи шахраїв – залишився без квартири і грошей, прийшов до тями на звалищі за містом, був сильно побитий. Ось так і залишився жити на вулиці. Не боровся, адже пам’ятаю загрози кривдників на свою адресу. Подумай, що буде якщо хтось дізнається, що у мене є долари, мене свої ж знищать!”. У мене немає ні документів, ні імені, ні минулого, ні майбутнього … І він подав згорток з грошима.
Оля почувала себе як уві сні … Вона поклала пакет в сумку.
– Як вас звати? Де я можу вас знайти?, – запитала вона старого. \
– Андрій Михайлович! І шукати мене не потрібно. Я тут кожен день буваю вранці. – посміхнувся чоловік. Спасибі, що вислухала мене і не відмовилася допомогти!».
– «Чекайте мене ввечері на цьому місці, я принесу гроші і куплю вам новий одяг. Завтра я поїду на кілька днів до матері, вона в лікарні, якщо ви не проти, я візьму грошей на лікування мами?, – запитала Ольга.
– “Це добра справа!”, – сказав чоловік. “Я ж казав – твоя розпуста, ти маєш право розпоряджатися ними на свій розсуд. Я буду чекати тебе ввечері”.
Ольга летіла в інститут немов на крилах. Вона до цих пір не могла повірити в свою удачу. Дівчина відразу ж подзвонила мамі, сказала щоб готувалася до операції, і сказала лікарям, що гроші на кардіостимулятор будуть вже завтра. Дівчина розповіла Стасу про свою неймовірну пригоду.
– Ти тільки подумай – це сам Господь послав мені Андрія Михайловича! Таке можливо лише в казці. Тепер я буду знати, що чудеса є! Головне вірити і не втрачати надію, ти мені допоможеш купити одяг і нове взуття для старого, він увечері чекатиме.
– «Мені не подобається вся ця історія!, – насупився Стас – не потрібно було брати ці гроші. Ти ж знаєш, що безкоштовний сир буває лише в мишоловці … Боюся як би не потрапила ти в історію»…
– «Не накручуй себе, Стас! Все буде добре, я вірю цьому дідові».
Увечері Ольга і Стас поміняли гроші, накупили старому всякого одягу. Ну того ніде не було видно.
– «Може з ним що щось трапилося, чому не прийшов, і, що мені робити тепер з цими речами?», – засмучувалася Оля. З важким серцем вона поїхала до матері, абсолютно не розуміючи куди міг зникнути Андрій Михайлович. Стан мами трохи покращився, жінці провели нескладну операцію. Ольга розплатилася з лікарями. Купила мамі дорогі ліки.
– «Звідки у тебе гроші, доню?», – цікавилася мама.
– «Коли-небудь я тобі про це розповім», – пообіцяла Оля.
– «Мені потрібно повертатися, мама! Скоро сесія почнеться!», – і Ольга поїхала. Поки Оля перебувала у матері, на її прохання, Стас кожен день ходив до гуртожитку в надії, що побачить Михайловича, але старий мов в воду канув – більше не з’являвся там. Приїхавши в місто, дівчина не знаходила собі місця, весь час думала про старого. Вона душею відчувала, що він потрапив в біду.
Стас бачив, що Оля дуже переживає з цього приводу, тому запропонував дівчині пошукати чоловіка по району. Хлопець був впевнений, що він повинен бути десь поруч. Стас знав, що за місцевими ринками вечорами іноді збираються волоцюги розводять багаття, і сидять там подовгу. Було прийнято рішення йти туди. Місцеві бомжі насторожилися, побачивши хлопця з дівчиною.
Вони відразу ж стихли і мовчки дивились на молодих людей.
«Добрий вечір!, – спробувала посміхнутися Ольга, – я шукаю одну людину. Нам потрібно віддати йому теплі речі, а він уже майже тиждень не з’являється».
– «Що за людина? Я всіх в окрузі знаю», – поважним тоном заявив один чоловік.
– «Його звуть Андрій Михайлович, він ходить з паличкою, трохи накульгуючи».
– «Чому не допомогти хорошим людям? Допоможу, а з вас ковбаса і пляшка для зігріву!»
– «Добре заплатимо!», – погодився Стас.
Через півгодини Оля зі Стасом підійшли до пустиря, на якому було розташоване покинуте будівництво. Чоловік, який їх супроводжував, заглянув в широку трубу і махнув рукою, щоб Стас і Оля підійшли до нього.
– «Самі дивіться живий він чи ні».
– «Спасибі!», – подякував Стас, простягаючи гроші.
– «Стас! Швидше! Це Андрій Михайлович, він не ворушиться!», – заплакала Ольга, заглянувши в трубу”.
– Я спробую дістати його, якщо він живий, звичайно! Оля! Візьми себе в руки, зараз не час ридати! “, – сказав Стас Ользі.
Почувши як закашлявся старий, дівчина застрибала від радості. Швидше за все вони встигли. Старий був живий.
Через 5 хвилин Стас виволік старого, той був без свідомості, дуже важко дихав. Приїхала швидка, яка відмовилася везти чоловіка.
– «Зрозумійте! Нам неважко, – пояснив фельдшер, – його ніде не приймуть, ми зараз надамо йому першу допомогу, зробимо кілька уколів!».
– «Ми заплатимо !, – попросила Ольга, будь ласка, йому потрібно в стаціонар».
– «Якщо у вас є кошти, то можу порадити викликати вам швидку з приватної клініки, ті точно допоможуть!», – розвів руками чоловік.
Оля так і зробила. Приїхавши, лікарі були небагатослівні, відразу дістали носилки і повезли хворого. На наступний день Андрій Михайлович прийшов до тями. Оля прийшла провідати старого і не впізнала його. Чоловік був чистим і отримав нарешті людську подобу.
Дівчина побачила радість в його очах
– «Олю! Мила моя, дякую тобі!», – посміхнувся чоловік. Ти повернула мене з того світу. Я думав вже не вилізу з труби”…
– «Так у вас двостороннє запалення. І це не жарти, але не хвилюйтеся, у цій клініці чудовий персонал. Вони швидко поставлять вас на ноги».
– «Але напевно це дуже дороге задоволення, – сказав чоловік.
– “Ви забули, що у нас є гроші. І ми можемо собі дозволити! “, – підморгнула дівчина.
Ольга розуміла, що старому не можна повертатися на вулицю. Попереду зима, а такий спосіб життя він навряд чи переживе. Дівчина, як завжди, поділилася своїми переживаннями зі Стасом. Хлопець теж розумів, що старому не місце на вулиці».
– Скільки там грошей залишилося ?, – запитав хлопець.
– «Чесно кажучи, я не рахувала. Я ж не одна в кімнаті, сховала згорток подалі».
– Потрібно знати точну суму, можливо там вистачить на маленьку кімнату в комуналці. Справа звичайно твоя, але я думаю, що це буде найкраще застосування цих грошей”.
– “Ти маєш рацію! Я думаю, що це Господь повернув йому ці гроші. Адже він постраждав від шахраїв свого часу. Тому і залишився бездомним на вулиці!, – сказала дівчина. «Я сьогодні ж порахую залишок і завтра вирішимо, що робити далі» .
Як виявилося, решта суми була досить значною. Звичайно, квартиру не купиш за ці гроші, але невеликий будиночок в передмісті купити цілком було можливо. Через 2 тижні Андрія Михайловича виписали. Забирали його з лікарні Стас і Ольга.
– «Спасибі, діти! Ви правильні, справжні. У мене просто клубок у горлі від радості», – промовив старий, намагаючись стримати сльози.
– «Андрій Михайлович! У нас для вас невеликий сюрприз. Поїхали! Тут не дуже далеко! \», – посміхнулася Ольга. Чоловік взяв Стаса за руку.
– “Нам потрібно поспішити, електричка через півгодини, – посміхнувся Стас.
Через годину, старий в супроводі молодих людей вийшов на перон затишного дачного селища. Чоловік мовчки, із завмиранням серця йшов близько Ольги і Стаса. Зупинилися біля невеликої ділянки, на якій стояв маленький, але досить симпатичний цегляний будинок.
– «Проходьте! Не бійтеся!, – сказала Ольга-це ваш будинок!»
– «Як?! – тихо запитав старий,
– Ось так!, – засміялася дівчина – все чесно, у кожної людини повинен бути дах над головою, вам не місце в цій трубі, де ви мовчки вмирали, завдяки вам мені вдалося врятувати маму, а більшого мені не треба . »
– «Ольга права, ми молоді, у нас все життя попереду. Ми для себе заробимо. Вам ці гроші виявилися набагато потрібніші. Зараз займаємося відновленням ваших документів, будете отримувати пенсію, – сказав Стас.
– “Ви ж не залишите мене одного?, – з тривогою запитав старий.
– Ні, звичайно! Будемо відвідувати вас кожні вихідні, ви не один тепер … », – сказала Ольга, обіймаючи старого.
Андрій Михайлович не зміг приховати почуття і розплакався.
Та хіба міг він, бездомний, мріяти, лежачи там у холодній трубі, що незабаром одужає, знайде будинок і справжню сім’ю.
Що ви думаєте про такий вчинок Ольги та Стаса?