– Я не зможу жити без тебе! – лагідно шепотів Дмитро, не знаючи, що то його останні слова
Останнім часом Ольга все частіше ставала сама не своя. Ревність до чоловіка пробуджувала у ній злість та боязнь, що вона втратить його. Причиною тому була молода лікарка, яка погодилась працювати у їхньому маленькому селі.
На красуню Інгу заглядалися всі сільські чоловіки. Вільні намагалися зустрітися з нею, одружені поглядали з інтересом на її виточену фігуру та довге густе волосся.
Річ у тому, що чоловік Ольги працював водієм. Він часто возив Інгу до людей, що її викликали. І від однієї лиш думки, що коханий проводить з тією дівицею стільки часу розбурхувало в Ольги несамовиті почуття. Напруга зростала.
– Я не хочу, щоб ти з нею працював! Міняй роботу! Не бачиш, як вона чоловіками крутить. Ще розлучницею нашою стане. От тільки я їй цього не дозволю! – заявляла чоловіку Ольга після кожного його повернення з роботи.
Дмитро щиро не розумів дружину. Він кохав її, говорив, що Інга його не цікавить, що вони лише співробітники. Та жінка ніби не чула його. Після сотні таких виправдань він зрозумів, що сперечатися немає сенсу, дружину ніщо не здатне переконати. Тож він вирішив не звертати на це увагу.
– Безстидниця ти нещасна! – летіло в бік Інги, коли та переходила дорогу Ользі.
– Я нещасна? Ох, жінко, ти краще роззуй свої очі. За мною бігають усі чоловіки села! Ти б свого Дмитра вдома прив’язала, а то теж не втримається і прибіжить до мене!
Після таких кількох перемовин Ольга бігла до сільради й просила голову, щоб виселив Інгу зі села. Та оскільки вона була єдиним медиком на окрузі, то жінку навіть ніхто не слухав.
Якось Інга з Дмитром поїхали в об’їзд по її робочій дільниці. Чоловік просто чекав на неї в машині. А коли вони поверталися додому, то наважився вибачитися за поведінку своєї дружини.
– Та це дурниці. Я її розумію. Вона боїться тебе втратити, бо дуже сильно кохає.
– Раніше вона такою не була. Я не знаю, що з нею сталося. – сумно відповів той.
– Це велике щастя кохати когось так, як вона. А зупинись ненадовго, мені потрібно вийти. – жінка присіла на поваленому дереві і дивилась в далечінь поля.
Дмитро теж вийшов з машини. Кортіло швидше повернутися додому, але він присів поруч з Інгою і спитав:
– А ти колись кохала?
– Так! Його теж звали Дмитро!
Жінка розповіла, як ходила з майбутнім чоловіком до одного класу. Як після університету вони зіграли гарне весілля і переїхали на його квартиру. Її коханий працював рятувальником, а вона у місцевій лікарні. Як дізналася, що чекає на дитину. Як одного вечора їй подзвонили і сповістили, що Дмитра більше немає. Він ціною власного життя врятував свого товариша з палаючої квартири.
Тоді її життя перевернулось з ніг на голову. А на похороні коханого вона дізналася ще одну гірку правду. Дівчина, що працювала диспетчеркою у нього на роботі прийшла не одна. Вона тримала на руках немовля.
– Це дитина від Дмитра. Всі на роботі знали про наш зв’язок.
Прямо з цвинтаря Інгу забрала швидка. Від такого удару долі дівчина втратила свою дитину. Тоді вона не тямилася від всього, що з нею відбувалося. Вирішила вручити ключі від квартири тій дівчині, адже по праву вона мала належати дитині.
А сама направилась до начальника і просила, щоб її відправили працювати якомога далі звідси. Так вона потрапила у їхнє село.
– І ти його пробачила?
– Я хотіла ту дитину. А через усе це тепер ніколи не зможу народити.
– Вибач, але ти ще така молода і красива! Чому б тобі не почати все з початку? – промовив Дмитро, дивлячись дівчині у вічі.
У цей момент вони обоє застигли наче в якомусь сні. Серця обох забилися в шаленому ритмі, іскра промайнула так швидко. Вони отямились лише тоді, коли зрозуміли, що їхні вуста злились у ніжному цілунку.
Ось і відбулось те, чого Ольга так боялася. Вона настільки часто тараторила чоловіку про зраду, що коли він це зробив, то навіть не відчував ні краплини жалю, його совість була чистою.
Вони почали таємно зустрічатись. Той місяць нагадував їм рай. Дмитро зрозумів, що ніколи нікого так не любив, як цю Інгу. З Ольгою було далеко не так. Та і одружились вони, бо так було треба, бо вік, бо родичі наполягали.
– Я мушу поїхати звідси! – зізналась якось Інга, обіймаючи коханого.
– Я знайду тебе у будь-якому куточку на землі. Я зрозумів, що жити без тебе не зможу!
Хто б міг подумати, що ці слова будуть останніми, які Інга почує від Дмитра. Коли вони попрощались і повернулися додому, на жінку чекав злощасний сюрприз.
Дмитро раптово помер від зупинки серця. Коли сусіди сказали їй про це, вона миттю побігла до його дому. Відчинивши двері вона побачила, як Ольга тримає голову бездиханного чоловіка, що лежав на підлозі.
– Це ти у всьому винна! Ти його вбила! Я ненавиджу тебе! Будь ти проклята! – кричала на неї Ольга.
Інзі більше нічого не залишалось, як піти звідти. На похороні коханого вона навіть не наважувалась підійти ближче. Біль пронизував все її тіло. А потім Ольга сама підійшла до неї і злісно промовила:
– Я поклала в труну твою фотографію. Ти скоро підеш на той світ! Дмитро сам забере тебе! А тепер забирайся! Бачити тебе не можу!
– Навіщо ти це зробила? – спитала перелякана зблідла Інга.
– Бо я ненавиджу тебе всією душею! – і пішла повз неї.
Наступного дня Інга розповідала молодому фельдшеру всі свої обов’язки, які вона виконувала у селі. Не зважаючи на довге очікування їй таки знайшли заміну. Жінка вже зібрала всі свої речі і була готова переїхати в інше місто. З коханим вирішила попрощатися так, щоб її ніхто не бачив. На світанку.
Дорога до цвинтаря проходила повз його будинок. Жінка зі сльозами на очах згадувала їхнє кохання. Аж раптом помітила, що з вікна йде дим. Кинулася до сусідів по допомогу. Та зрозуміла, що потрібно діяти негайно. Розбила вікно, залізла всередину. Винесла з палаючого дому дівчинку, а потім повернулась за хлопцем. Та ніяк не могла знайти Ольгу.
Коли вона схилилась над тілами дітей, то стала робити їм штучне дихання. Тим часом сусіди намагались погасити вогонь. Коли друга дитина отямилась, жінка не витримала і втратила свідомість. Отямилась вона в лікарні.
Виявилось тоді Ольга вклала дітей спати, а сама поїхала на нічну зміну в пекарню. Тепер вона стояла в палаті Інги і щиро дякувала їй за порятунок дітей.
– Але я не збираюся пробачити тобі за Дмитра. І все ще бажаю тобі нещастя. Та і яке тепер у тебе буде щастя з обпаленим обличчям! Бачиш, я бажала тобі смерті, а вийшло навіть краще. – гордо пішла геть.
З очей Інги потекли сльози. В цей час у палату зайшла медсестра і помітила, що та плаче.
– Ой, ну що ви так! Не засмучуйтесь. У вашому положенні не можна хвилюватися!
– У моєму положенні? – хриплим голосом спитала та.
– Так! У вас буде дитина! А ви не знали? От, бачите, яка це радість!
– Я нічого не розумію! А ви ні з ким мене не плутаєте? Ви впевнені?
– Звичайно! Аналіз крові все показав!
Інга не вірила у почуте. Заради дитини вона повинна бути сильною, взяти себе в руки, йти вперед. А за обличчя їй не страшно. Кілька шрамів залишить і що з того.
За вчинок Інги держава дала їй нагороду. А невдовзі їй запропонували працювати в одній із найдорожчих клінік країни. Та вона твердо для себе вирішила, що залишиться у селі. Купить маленький будинок і буде виховувати дитину поруч з її батьком.
Минуло кілька років. Хлопчик був схожим на Дмитра, як дві краплі води. Всі хто знав історію цієї жінки не засуджували її. Навпаки, дивились на неї та не могли повірити, що в її житті могло статися таке.
Оце так повороти долі! Що б ви порадили молодій Інзі?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!