Після виписки з пологового поїхала писати заяву на розлучення. Бо те, що зробив чоловік, не можна пробачати!

Я довго намагалася завагітніти, майже рік. З чоловіком пили спеціальні ліки, здавали аналізи. Навіть їздили до ворожок та мольфарів. 

– У нас має бути тільки хлопчик і все! – дорікав Олег. 

Він дійсно хотів сина, спадкоємця. Адже у його родині вже четверте покоління поспіль народжувалися суто хлопчики. Ні він, ні свекри не хотіли “обривати” цю традицію. Хоча вони, певно, біологію не вчили у школі. 

Потім мені нарешті вдалося завагітніти. Олег постійно гладив живіт та казав, що там точно живе хлопець. Свекруха приносила мені якісь спеціальні чаї для того, аби народився хлопчик. Я то все просто виливала в унітаз. Єдине, що робила – молилася Богові, аби малюк народився здоровим. А хлопчик то чи дівчинка – мені без різниці. 

До 8 чи 9 місяця лікар не міг розгледіти стать. Олега вже всі акушери в клініці знали, що то тато, який хоче тільки сина. Мені навіть було соромно з ним ходити, аби зайвий раз косо не дивилися. 

Животик, до речі, у мене ріс дуже швидко. Я на 6 місяці нагадувала якогось колобка великого, який сам проковтнув лисицю. Мої батьки жартували, що я вагітна двійнею. Ну але яка двійня, якщо лікар стать дитини побачити не може? 

Вже за декілька тижнів до ПДР ми знову пішли до лікаря. Мені вже самій кортіло дізнатися, яка стать. Бо треба купити ліжечко, коляску відповідного кольору, одяг, іграшки, конвертик на виписку. 

– Ну що, зараз глянемо. Ага, ось ручка, ніжка. З сердечком все добре. Такс, такс. У вас буде дівчинка. 

Олег так розлютився, що ногою копнув кушетку, на якій я лежала та голосно грюкнув дверима. Мене ще годину заспокоювала лікарка, так перенервувалася, що живіт тягло до низу. 

Повернулася додому пізно, бо ще гуляла у парку, хотіла зібратися з думками. Але потім до мене зателефонував Олег:

– Твої речі я відвіз до батьків. Валізу сама розпакуєш. А до мене можеш не дзвонити. 

Ці слова мене остаточно добили. Ноги не тримали, добре, що поруч була вільна лавочка. У голові так паморочилося, я ледь набрала до мами та попросила приїхати за мною. Однак, ми поїхали не додому, а в пологовий будинок. Через докори чоловіка я так перенервувала, що почалися передчасні перейми. 

Мама від мене не відходила ні на крок. Швидко оформили папери та відвезли у пологовий зал. Через декілька годин я тримала на руках сина та донечку. Виявилося, що я весь час була вагітна двійнятами. Просто донечка наче обіймала братика, тому його не було видно на УЗД. І тому у мене був такий величезний живіт. До речі, син народився з меншою вагою. Але що Єва, що Данило були здорові, а це найголовніше. 

Мама не стрималася та зателефонувала Олегові. Чоловік одразу приїхав до мене у палату, приніс букет зі 101 троянди та листівку “дякую за сина”. Данилкові він подарував великого синього ведмедика. Але от на доньку навіть не дивився.

– Олег, може, потримаєш Єву на руках? Це ж твоя донечка.

– Га? Слухай, давай ти нею сама займайся. Воно мені не дуже треба. Я ж хотів весь час пацана. 

Тоді я зрозуміла, що точно не хочу жити з цим чоловіком. Навмисне не сказала йому, коли буде виписка та після пологового поїхала додому. Поки дітки спали та були з моєю мамою, зібрала всі папери та написала заяву на розлучення. 

– Це що за цирк? Ми ж батьки, у нас син..

– І донька, яку ти не приймаєш! Не можна одну дитину любити, а на другу навіть увагу не звертати! 

– Ну я хочу пацана виховувати. Я батько і я не маю ще права?

– Не забувай за доньку. Їх треба любити однаково. А ти цього не можеш. У тебе взагалі серця нема! 

Зараз чоловік судиться зі мною. Хоче забрати опіку над Данилом. А на Єву йому байдуже. Однак, ні донечка, ні син не житимуть з Олегом. Їм не пощастило з татом. Але зате мають гарну маму, люблячих бабусю та дідуся. Ми зможемо про них потурбуватися. 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!