Ну скільки ти ще років будеш так у дівках сидіти? Лідо, руки в ноги і побігла вінчатися!

Ну скільки ти ще років будеш так у дівках сидіти? Лідо, руки в ноги і побігла вінчатися!” – повчала Ярослава Степанівна свою доньку. Адже всі однокласниці Ліди дітей встигли народити, а вона все сидіть без каблучки і сидить. Вже родичі за столом не соромилися підганяти дівчину до заміжжя. 

І тоді вона почала зустрічатися з Петром. Не через кохання, хоча він їй колись (ще у школі) дуже подобався. Радше, зробила це, аби не чути докори. 

Хоча Петя не був першим кавалером на селі. Любив собі чарку-другу з друзями за клубом перехилити. Міри у тому не знав, потім його ледь притомного на фірі везли. 

– Доню, потерпиш та полюбиш. Ну скільки вже можна у дівках сидіти? А я може онуків вже няньчити хочу!

– Мамо, ну але…

– Що але? Ресторан замовили, завдаток заплатили. Сукню пошили, гостей запросили. Що скажеш мені зараз скасовувати весілля? Аби ще в селі про нашу родину пліткувати? Так заміж ніколи не вийдеш. Все, годі цих дурних балачок!

Петя не був таким дуже ніжним, багатослівним. Радше, навпаки – трохи скупий на компліменти, не обіцяв зірочку з неба дістати. 

Хоча пані Ярослава довіряла Петрові. Ну чуло її серце, що донька буде з ним щасливою. Варто трішки, може, зачекати? 

Подруги та однокласниці Ліди дивувалися – а чого саме Петька? Батьки не дуже заможні, мають стару хату, невеличку господарку. Вагітна? Та ні, животика не дуже видно. Але через декілька місяців грати весілля? Ну щось тут не чисто! 

Після весілля Ліда та Петро переїхали до міста. А в селі як плітки зароджуються? Менше знають сусіди – то більше фантазують. Вже такого вигадали, що вони у місті розлучилися, що Ліда втекла від нього геть, що завела собі там коханця. І не одного. 

Однак, жодна здогадка не збулася. У місті молодята шукали роботу. Спершу винаймали орендовану квартиру, але потім доробилися на великий будинок. Ще й бізнес почали родинний, який швидко пішов у гору. 

Майже рік вони не приїздили до села. А потім, на Великдень, до пані Ярослави на подвір’я заїхали дві розкішні іномарки – за кермом були Петро та її донька. Зять, до речі, виправився. Тепер не думає ні про випивку, ні про гульки. Справжній господар та турботливий чоловік. Сам збудував хату в місті, поставив гараж. огорожу, альтанку для гостей. Будинок, до речі, на 3 поверхи. На палац схожий! 

Так, спершу Ліда не сприймала Петра як свою долю. Однак, зараз побачила, який він хороший, турботливий, відповідальний. За ним, як за стіною! 

Минуло так вже 10 років. Ліда народила двох красивих донечок – Єву та Злату. Дуже привітні, гарні, всі в маму. Пані Ярославу вирішили забрати до себе у місто. А що їй ще робити в тому селі? Сама, хіба кіт живе з нею. А так буде з онучками няньчитися, не сумуватиме. 

До чого я це веду? А от всяке у житті трапляється. Не кожному дано шанс зустріти своє справжнє кохання з першого разу. Інколи люди можуть нарікати “та вони і року не проживуть разом”. А Ліда та Петро доказали протилежне – кохання все здолає. 

Так, спершу вони один одного не дуже любили. А зараз що? Та життя один без одного не уявляють! Бізнес є, дах над головою є, двоє чарівних дівчаток коханих також мають. 

Ото щасливі люди. Головне – не пхати носа у чужі справи, а за собою дивитися. Тоді і вам буде добре. 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!