От і як після такого допомагати багатодітним сім’ям?! Правду кажуть: не маєш грошей – не народжуй дітей!

В соціальних мережах є група, де жителі нашого міста діляться різноманітними новинами та історіями з життя, інколи вони трагічні, інколи просто просять допомогу. Я ж не знала, що серед них є не лише нужденні, а й справді знахабнілі особи, які вважають, що весь світ їм щось повинен.

Ну розповім спочатку.

От я часто переглядала ці новини, і вирішила вперше простягнути свою руку допомоги. В мене є власний автомобіль, а в групі можна часто побачити прохання, коли когось треба відвезти, привезти. 

Загалом я з подругою розмістила оголошення про те, що ми збираємо речі для нужденних сімей. До нас звернулася матір, яка запевняла, що скоро народить дитину, але коштів для існування вона взагалі не має. От почала тоді я збирати по цілому місту одяг та побутове приладдя для цієї сім’ї. На диво, на моє оголошення відгукнулося дуже багато добрих людей, які хотіли допомогти. Нашим з подругою завданням було об’їхати всіх благодійників й зібрати ці речі. Для цього ми витратили практично цілий день, однак зібрали дійсно багато необхідного. Нам одна сім’я навіть коляску віддала – до того річ цілком в пристойному вигляді. 

Далі приїхали до мене, все ретельно відсортували, кошти склали в конверт й ще написали окремо, хто скільки дав, щоб не спричинити суперечок. Загалом мали приблизно десять пакетів одягу, коляску, горщик, дитячу табуретку та ще багато іграшок. Відправилися до сім’ї, яка потребувала допомоги, були впевнені, що вони дуже зрадіють. 

– Добрий день, ну показуйте, що у вас там доброго.. – двері відкрила матуся й одразу приступила до огляду. 

Я почала носити речі, помічниця підключилася. Вони навіть не поворухнулися допомогти. Виявляється в цієї жінки є ще й чоловік, справжній здоровань, який навіть не спробував підняти коляску чи пакети. Загалом жінка якось скривилася: 

– Ви що не привезли нових речей? – запитує вона у мене.

– Там різні речі, є і майже нові, є навіть в упаковці, – відповідаю їй я.

– Ага, знаю я таких, найкраще собі залишили, – каже вона чоловікові і як би нам.

Моя напарниця вже починає червоніти від злості. 

– А мені навіщо дитячі речі? В мене діти дорослі, – сказала я, однак не хотіла далі продовжувати розмову. 

– Ви що ще нам вживану коляску принесли? Нам навіщо? Я ж казала, що просто гроші треба було привезти й так допомогти, а що я зараз маю з цим барахлом робити. Звезли до мене сміття, ми теж хочемо в нових речах ходити, а не доношувати за чужими людьми. Чим ми гірші за інших? Якщо ми не працюємо, це не означає, що нам, як свиням, все непотрібне можна віддавати. 

– Знаєте, коли я народила доньку, мені подруги теж речі віддали зі своїх дітей, але я не відмовлялася, а була вдячна, – гаркнула на жінку я, – а коляску заберемо, воля ваша.

Вийшли ми з помічницею в поганому настрої, спиталися в сусідів чи комусь не треба коляски, так там жінка мала народжувати, достаток невисокий, але живе краще, ніж ці. При цьому вона була дуже вдячна за таку допомогу.

Після такого для людей нічого не  хочеться робити, краще допомагати бездомним тваринам.

Ви потрапляли в схожі ситуації? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!