– Може перепишете хату на внуків, продасте її, а гроші перекинете нам? – заявила невістка, що я аж розгубилася

и дві хати: собі та сину. Але коли він поїхав вчитися і познайомився з Олею, то повертатися в село не захотів. Ми ж то думали, що діти й внуки будуть жити біля нас.

Хати ми поставили, тільки не було кому жити. Чоловік відійшов на той світ. Пенсію я зустріла в самотності. Думала, що коли внуки вивчаться, то вони з мамою повернуться додому і будуть жити біля мене. Ми гарно з ними підтримували спілкування протягом усіх цих років. Думала буде кому мене доглянути в старості.

Але нещодавно невістка шокувала мене заявою.

– Мамо! Ми в Канаді! Була змога і нам дуже пощастило, вчора приїхали! – почала невістка по відеодзвінку.

– Ого! В Канаді аж! А додому коли?

– Та ми тут напевно залишимось! Ти б не могла продати наш будинок і переслати нам гроші, бо бракує? Не думала, що тут так несолодко на початку! Треба обжитися! – продовжувала Оля.

– Продати? 

– Ну так! Він же по праву внукам належить! А повертатись ми не будемо. Краще нехай так. То перепишете будинок, так? – не зупинялась невістка.

Я слухала це все і мені аж гірко стало. Оце живеш, стараєшся, а потім стаєш нікому непотрібною! 

Розгубилась я! Тепер кожного дзвінка невістка нагадує про будинок, а я й не знаю, що їй відповідати…

Якби вони тут жили, то одразу б переписала, а так… Що б ви зробили?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!