Коли невістка зізналася мені в коханні, я мало з крісла не впав! Думав, такі пристрасті тільки в кіно бувають…

Моя дружина померла дуже давно. В неї діагностували онкологію ще в 35 років. І ось зараз мені 52, а я досі один. Часто сумую. Дуже б хотілося мати добру подругу, відчути жіноче тепло і турботу. Та якось мені з цим не щастить.

Син мій Петро вже давно дорослий, йому 30. Має дружину Олесю. Дітей їм досі Бог не дав. Нещодавно невістка зателефонувала з проханням:

– Рятуйте, не знаю, що робити. Петро увесь час п’є і десь вештається. Повертається додому побитий, вже все виніс з хати. А вчора до мене якісь бандити прийшли, кажуть, що він їм велику суму винен.

Дуже мене це налякало. Не дай Боже ще вб’ють єдиного сина через гроші.

Я людина досить заможна, маю успішний бізнес. Тож відразу поїхав до сина. 

Двері мені відчинила Олеся. Вона плакала. У квартирі я побачив Петра, він лежав на дивані непритомний.

– Знову п’яний прийшов. Я вже не знаю, що робити.

Коли син прокинувся, я запхав його під холодний душ. Далі посадив перед собою і спитав:

 – Петре, що ти зі своїм життям робиш?

 – Тобі не байдуже?

– Подивись, яка в тебе дружина. Їй важко.

– То нехай йде геть. 

 Згодом, коли він прийшов до тями, то розповів, що завинив 10 тисяч доларів, програвся. Тепер бандити погрожують його вбити. Тоді я сказав, що віддам цей борг, якщо він пообіцяє більше не пити. Син погодився.

Ми віддали гроші. Та я вирішив залишитись на кілька тижнів, аби простежити, як Петро буде поводитись. Син старався. Та найбільше мене здивувала Олеся. Яка ж вона гарна, чуйна і вправна господиня. Щодня наче бджілка. Ще й працює. За що моєму Петрові таке щастя і чому він її не цінує?

Врешті я зрозумів, що закохався в невістку. Я зібрався і поїхав, аби не бачити її й не руйнувати життя синові.

Минув тиждень, і вона зателефонувала мені.

 – Я залишила Петра. Він знову почав пити та побив мене.

– Що я можу сказати… Ти й так довго все це терпіла.

– Можу я з вами зустрітися?

Я погодився. Наступного дня ми зустрілися в кав’ярні. Олеся почала говорити перша.

– Мені дуже прикро, що все так склалося. Я хотіла зберегти сім’ю. Мріяла про дітей. Та Петрові цього не треба. Чого ж він зовсім несхожий на вас?

– Може, колись він зміниться. Знаєш, він зовсім тебе не цінує. Я б все віддав, аби бути на його місці. І все б зробив, аби ти була щаслива.

Дівчина зашарілася, а я вирішив продовжити.

– Я мушу тобі сказати, я закохався в тебе. Ніколи не думав, що матиму ще до когось почуття. Але ти неймовірна.

Вона мовчала і здивовано дивилась на мене. Тоді заплакала. Я не розумів, що сталось. Згодом провів її. Перш ніж йти вона сказала.

– Я теж вас люблю, але не знаю, що з цим робити…

Відтоді минув місяць. Я не говорив ні з сином, ні з Олесею. Знаю, що ми можемо бути разом, щасливі. Але ж як реагуватиме на це Петро? Можливо не варто на нього зважати? Він втратив свій шанс. Як мені бути?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!