Чоловік пішов до коханки, зробuв із нею двох дітей. Пройшло 3 роки і тепер їх виховую я, бо маму малuх в6uла рoccійська ракеmа…
– Оленко, привіт! Скільки років не бачились. А це правда, що про тебе в селі кажуть? – запитала прямо моя колишня однокласниця Віра, як тільки побачила мене на горизонті… З того часу, як я знову зійшлась з Олегом, у селі про нашу сім’ю не вщухають плітки. Людям не подобається, що я виховую дітей чоловікової коханки…
Я від того і сама не в захваті, але так вже склалась доля. З Олегом ми познайомились у школі, з юних років планували одружитись, тож як тільки по 18 стукнуло — пішли розписуватись.
Дуже довго ми жили нормально, а потім виявилось, що я не можу мати дітей. Кілька років завагітніти намагалась, а все дарма… Через гормони і ліки, які доводилось весь цей час пити, набрала кілограмів 20. Олег не казав, що такою я йому не подобаюсь, не намагався підтримати чи допомогти — він просто почав зраджувати.
Про Світлану я давно дізналась, але мовчала. Думала, може, чоловік одумається, повернеться до мене. Все ж, так хотілось відчувати його підтримку, хотілось далі боротись за майбутнє нашої родини… Олег спочатку приходив додому щовечора, потім — через вечір, а одного разу просто не повернувся з роботи. Добрі люди донесли — Світлана вагітна двійнею.
Словами не описати, як паршиво я тоді почувалась. Здавалось, що весь світ для мене просто зник. Але жити доводилось далі.
Через три роки після народження Арсена та Аліни розпочалась повномасштабна війна. Світлана з Олегом виїжджати зі свого села не захотіли, вірили, що горе їх омине. Та російська ракета вирішила інакше… В один день Олег втратив і дім, і дружину…
З малими він повернувся до батьків, так я і побачила його вперше за багато років. Ми кілька разів зустрічались, обговорювали все, а потім з’їхались. У мене все одно своїх дітей не буде ніколи. Знайти чоловіка, для якого б це не було проблемою, важко. А от Олеговим діткам треба мама. На тому якось й зійшлись…
– О, бачили таке? Він у гречку скаче, а вона його дітей няньчить. Оце вже сімейка, прости Господи, — знову шепочуться між собою сусіди. Не розумію, яке їм до нас діло. Живемо собі, нікого не чіпаємо. А помилки всі в житті роблять, головне — вміти їх прощати.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви б змогли виховувати дітей від коханки свого чоловіка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!