Після того, що зробила для мене тітка, родичі нас зненавидять! Та й будуть праві, бо я сама не розумію, чому старенька обділила рідних дітей…

Тітка — рідна сестра мого покійного тата. Колись він переїхав до міста. Саме тому баба залишила хату його сестрі. Та батько ніколи не сумував за селом. Крім того, він був військовим і отримав хорошу квартиру.

Великий будинок в досить гарному стані. Чотири кімнати, велика кухня і навіть санвузол є. Для села такі розкішні хороми — рідкість. Саме тому я ніяк не розуміла, чому саме мені його залишила тітка Орися.

Тато помер досить рано, мені тоді було всього 15 років. З часом ми переїхали на батьківщину мами. Мабуть, тому й перестали спілкуватися з тіткою Орисею та іншими родичами з села. 

І ось місяць тому мені зателефонували й повідомили, що я отримала спадок. Аж ніяк такого не чекала. Відразу ж зібралася й приїхала в рідне село тата. 

Будинок виявився великий, хоча старий, але затишний. Знаю, що тітка кілька років працювала в Італії, аби гарний ремонт зробити. А за таку хату можна й справді великі гроші просити.

Та щиро радіти спадку я не могла. Не давали спокою думки про дітей Орисі. Я ж то знаю, що в неї й син і донечка були. Де ж вони зараз, чи на дорозі не залишилися? Почала розпитувати сусідів.

І тут мені розповіли всю правду. Виявляється, Орися на старості мала зовсім прикрий характер. Пересварилась з обома дітьми. Вимагала, аби вони її доглядали. Вони приходили часто, та постійно бути поруч не могли. Дочка живе в місті на орендованій квартирі, має сім’ю. Син в сусідньому селі, живе з дружиною у тещі в невеличкій хатиночці. Колись він хотів оселитися з сім’єю у матері. Бо ж у неї хата велика, простора. Та стара в перший же тиждень влаштувала невістці пекло. Врешті після чергової сварки молода серед ночі забрала дитину й втекла. 

Тоді я поїхала в сусіднє село й знайшла свого двоюрідного брата Дмитра. 

 – Слухай, ти ж знаєш, я з вашою мамою не спілкувалась. Мені якось ніяково через усю цю ситуацію.

 – Що зробиш мама під кінець зовсім здуріла. Добре, що ще чужим людям хату не переписала.

Після цієї розмови мені зовсім неприємно стало. Виявляється, Дмитро намагався помиритися з матір’ю, та вона його на поріг не пускала. А потім ще й сказала, що хворіє через те, що невістка їй поробила. Донька приїжджала раз на тиждень, купувала ліки й продукти. Та ненька увесь час її звинувачувала, що замало уваги приділяє. Вже тоді погрожувала, що хату дітям не віддасть.

Уся радість від отриманого спадку в мене зникла. Тепер не знаю що робити. Відчуваю, що мушу віддати хату дітям Орисі, це буде правильно. А ви як гадаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!