Смерека

Тут цікаво

Uncategorized

– От не думала, що в 50 років такі концерти вдома бачитиму, – жалілася подруга

10 років тому похресник Андрій одружився. 

– Знаєш, ну дівчина вона гарна. Але не вірю, що в них все буде добре. Ну вона ніби не з того тіста. Така фіфа, нігті нарощені, макіяж яскравий, – скаржилася мати нареченого кумі.

– Любко, не за зовнішність людину кохають. Як то кажуть “зустрічають за одягом, а проводжають за розумом”. 

– Ох, тільки б я не була, як у тій “Кайдашевій Родині”, бо геть здурію. 

Може Любка так переймалася за свого єдиного сина, бо у самої за плечима був невдалий шлюб. Але змирилася з новою обраницею Андрія. Ще й поки молодята на свою квартиру відкладали, то дозволила пожити разом. Заодно перевірить, яка невістка в побуті. 

За рік Наталка народила дівчинку. Хороша, дуже красива, очі та носик – чиста копія Андрійка. 

– Ох, Вірунцю, я боюся за сина. Бо от кажуть, що дитина – то страшна перевірка на шлюб. Ще й Наталка дуже нервується, часто плаче, може просто над колискою закуняти. А якщо я їй хочу пораду дати, то одразу крики та докори. 

– Ну а ти чому свого носа пхаєш? 

– Так порадити хочу.

– Ти не словом, а ділом допоможи. Ну якщо бачиш, що вона спати хоче – погрався з онуцею, хай Наталка сил набереться. До речі, а як малу назвали?

– Адель. Ну таке ім’я дивне, чесно. Я от казала, аби була якась Марія, Богданка, Стефанія. То мені сказали, що я старомодна жінка. 

– Любцю, а ти свою свекруху згадай. Як вона над душею стояла та кричала, що ти все не так робиш. То ти їсти пересолила, то Андрійка не так тримаєш. Не пхайся зі своїми порадами, бійся Бога! 

Навіть коли Віра переїхала в село жити, то все одно телефонувала до Любки. Ми могли годинами говорити у Скайпі.

– Ну як там твоя Адель?

– Така дівчинка розумна, красива, гарна! Тільки от у Наталки якісь дивні принципи щодо виховання. Якщо Аделька не хоче вчитися грати на скрипці – то вона забирає її геть з музичної школи. Онуця така пацанкувата росте, чесно. Джинси, кросівки носить. Купила їй сукню таку гарну – а вона його ще жодного разу не одягнула, досі висить у шафі

– Любо, ну а яка різниця, як твоя дитина одягається? Якщо так Адель зручно, то чого ти зі своїми правилами будеш лізти? 

– Так просто порадити хочу, я ж старша, більше років на цьому світі живу.

– Коли людині потрібна порада – то вона першою запитає. А ти не лізь. У молоді зараз свої правила та принципи. Головне, що твою Адель люблять. Так ти тільки стосунки з невісткою та сином зруйнуєш. Не будь тою типовою свекрухою, яку всі стервом вважають. 

– Добре-добре, я тебе почула. Ну а ти коли до мене приїдеш? Наступної суботи день народження, я у ресторані буду святкувати. І тебе запрошено як почесного гостя!

Наталя поруч з Любкою виглядали, наче близькі душі. Так посміхалися для фото, обіймалися. І от дівчина виголосила тост

– Люба мамо Люба. Ну так, це дуже кумедно звучить. Але я хочу сказати, що дуже сильно переживала, коли виходила заміж. Ні, не тому, що я якась погана жінка. Просто я боялася, що не зможу з вами жити, адже ви мені, по суті, наче друга мама. Я дуже щаслива, що саме така людина, як ви, є моєю свекрухою. Адже ви дуже допомагали мені з донечкою, завжди були поруч та підтримували. Я не уявляю, що б робила без такої золотої свекрухи, як ви, чесне слово! І дуже радію, що в Адельки є така чудова та розумна бабуся! 

У Любки аж сльози потекли від такого тосту і вона ніжно обійняла Наталку. 

– Слухай, сестро, ну звідки у тебе такі гарні стосунки з невісткою? Бо моя така змія, що словами не передати, – шепотіла за столом родичка Галина. 

– А це все завдяки моїй подрузі та наставниці Вірочці. Вона завжди казала одне правило і я його дотримувалася. Дуже мудра та файна жінка. От якби не вона – то ми б так з Наталею сварилися, як ті пси на базарі. 

Декілька місяців тому Вірочки не стало. Люба взяла її улюблені білі лілії та пішла на могилку. Протерла серветкою її портрет, поцілувала, помолилася. 

– Ох, Вірочко, ти моя рятівниця. Така розумна жінка. Спочивай з миром, подруго. І спасибі за те, що навчила жити, – тихо шепотіла Любка та запалила свічку. 

Адже Віра сама натерпілася від своєї свекрухи. І коли в жінки народилися троє синів, то вигадала собі залізне правило “до невісток з порадами не пхатися”. Добре, що Люба також дотримувалася такої мудрої поради. Можливо, деяким читачкам варто також дослухатися до цих слів?