Різдво закінчилося великим сканgалом. Бо як тільки у невістки вистачило совісті таке ляпнути за столом?

Я народилася та жила у Львові. Однак, місто велике, а роботи для все ніяк не могла знайти. То платили мало, то затримували зарплату, то директор був не дуже хорошою людиною. 

Але на щастя, одна жіночка, яка там працювала років 30, допомогла мені знайти роботу. Я працювала доглядальницею в одної літньої сіньйори. Робота не складна, треба було готувати їсти, прибирати у будинку, доглядати за квітником, вигулювала її собачок, давати ліки. Загалом, сеньйора платила мене достатньо гарні гроші і до того ж я жила безкоштовно в неї. На вихідні часто їздила у Мілан, аби купити онукам якісь солодощі, модні речі, іграшки. 

Загалом, майже всі гроші я віддавала синові, собі залишала менше половини. Після весілля я купила молодятам гарну квартиру у своєму районі. Дві кімнати, великий метраж, поруч школа та садочок. Загалом, тихий та спокійний район для родини. Тільки от невістка, Христя, тоді на мене уже образилася:

– Я не хочу у такій хрущовці жити. Ми напевно продамо ту квартиру та купимо у новобудові. 

– Ну тоді свою маму на заробітки відправляй, аби вона тобі палац великий купила. 

Однак, минуло вже 8 років, а вони досі живуть на тій квартирі. Здається, що син ідею жінки не дуже сильно підтримує. Або Христя змирилася з цим.

Знаєте, я останні роки дуже мрію про власний будиночок за містом. Винники або ж Сокільники. Не будувати на багато поверхів, а так, чисто мати садочок для квітів та декілька кімнат. Буде мені на старості років потіха, бо жити у квартирі не дуже хочу. Внуки у гості приїжджатимуть, будуть мати місце, де гратися. 

А свою квартиру хотіла у спадок віддати. Там дві кімнати. Коли внуки виростуть, можу її поділити або ж продати. Досить вигідна пропозиція, як на мене. 

Влітку 2021 я поїхала до одної компанії, разом з рієлтором оглянули різні варіанти. Мені сподобалися Винники, там якраз була ділянка для невеличкого будиночка. Є місце і для городу, і для садочка. Просто коли я почала жити у сеньйори, то зрозуміла, що для літньої людини такий варіант житла дуже вигідний. 

Помалу відсилала гроші синові, аби він найняв бригаду майстрів. Вже залили бетон, стоять голі стіни, провели всю комунікацію. На подвір’ї висадили невелику альпійську гірку з квітів та камінців. Залишилося тільки доставити деякі меблі у кімнати та бруківку біля дороги. 

От цього Різдва я приїхала до рідних у гості. Купила внукам конструктори, солодощі, різні пазли, машинки. На мій подив, син сам запропонував приїхати до мене на квартиру, бо хлопчики дуже сильно хочуть заколядувати. Дітки спеціально вивчили “Нова радість стала” та “Добрий вечір тобі”. 

Ми гарно погостилися, я накрила стіл, що аж ніжки прогиналися. Були й італійські страви, наша українська кутя та пампухи. Тільки от невістка все сиділа, ногу на ногу закинула та мовчала. Надкусила хіба один пампух і все. 

– Знаєте, ваш будинок вже готовий. Я от подумала, що може ми туди переїдемо жити. Ну бо стоїть порожній, ніхто там не живе, не господарює.

От і стало невістці совісті ляпнути таку дурницю. Не хотіла сваритися на таке велике свято. 

– Знаєш, Христинко, я цей будинок для себе купила. Планувала і так на старості років жити за містом, а квартиру цю внукам віддати. З ремонтом там ніхто не поспішає.

– Ну ви б могли нас туди пустити. І так збираєтеся далі працювати в Італії! 

– Христино, я ж вам на весілля подарувала квартиру. Що ти ще від мене хочеш? Якщо ти так мрієш про будинок за містом, то збирай на нього гроші сама. 

Христина різко піднялася з крісла, що аж перевернула склянку з узваром. Одразу смикнула дітей на руку та почала одягати. 

Діти вже почали плакати. Але Христя штовхнула двері та вийшла на вулицю. А я собі стояла посеред кімнати, схрестила руки та дивилася на сина.

– Мамо, ти не зважай, у Христі просто отакий характер. Але якщо чесно, ми б могли там пожити декілька років. Дітям буде більше місця.

– Синку, от вам по 50 євро на коляду для дітей. І за будинок аби я від тебе слова не чула! 

Я вважаю, що вже і так ого-го як допомогла синові та дітям. Так, я ж їх рідна бабуся, але не дозволю вилізати собі на шию та командувати. Якщо вони хочуть мати будинок,  то нехай їдуть зі мною на заробітки та гроші відкладають. Чому я, не молода жінка, зуміла за стільки років наробити на житло? А невістка та син все гадають, що їм на голову той дім впаде.