– Та дурничка і 500 гривень не коштує. Ти з мене винну не роби! – постійно дорікає теща у моїй квартирі

Минулого літа моя теща продала стару хату в селі. То був невеликий будиночок, який пані Олександра колись отримала у спадок від покійних батьків. Ділянка велика, є сад та город, однак, дуже далеко за містом. Колись він слугував за дачу. 

А ми тоді з жінкою якраз збирали на власну квартиру. І всі гроші від продажу будинку теща віддала нам. Сума була досить гарненька, нам вистачало на перший внесок. Обрали великий ЖК у центрі Львова, поруч є приватний садочок та школа. Мені до роботи їхати не так далеко, жінці біля будинку ставала маршрутка. Сільпо поруч, Торгові центри, місце для паркінгу. Мої батьки допомогли зробити ремонтом.

Мені спершу було не зручно перед тещею за гроші та обіцяв все їй віддати.

– То мій такий весільним подарунок молодятам. І я не візьму з вас ні копійки! – тішилася теща. 

Нам такий подарунок дійсно покращив життя. Адже як мінімум ми не витрачали гроші на оренду квартири, змогли відкласти та купити новішу машину. Багато подорожували, відпочивали. Помалу відкладали ще гроші на малюка. 

Однак, зараз у нас геть зіпсувалися стосунки з пані Олександрою. В березні вона просто без попередження приїхала до нас у гості з трьома валізами.

– Я буду жити у вас, а ту квартиру людям з Харкова здаю в оренду!

У нас квартира на 3 кімнати і ми без питань поселили тещу. Але могла якось нас попередити, порадитися. І ми з жінкою сподівалися, що ті орендодавці довго не житимуть, максимум три місяці і все. 

Але у пані Олександри були інші плани. Вона просто почала господарювати, ніби то її квартира. Постійно перескладає речі у ванній кімнаті та на кухні. У нас є робот-пилосос, і він чудово прибирає. Але теща щоразу кричить на нього, бере ганчірку в руки та сама витирає підлогу. Ще й потім нарікає на спину.

Ми з жінкою працюємо у сфері ІТ, зарплати у нас в доларах. Ми звикли купувати різні смаколики по типу хамону, хумусу, авокадо, лосось. Комуналка для нас не проблема, тільки от теща забуває вимкнути світло чи воду. І капають шалені цифри. Хоча пані Олександра хвалилася, що здає квартиру біженцям за 20 тисяч гривень. І жодного разу не купувала продукти чи не платила свою частку комуналки. Я не трястиму з неї ті кошти, але треба і нам трохи якось розподіляти обов’язки.

Раз я купив додому піцу. Хотів відпочити, переглянути фільм. Через годину приходжу – а її нема! Тільки порожня коробка у смітнику і все. Їжа зникала моментально. Спершу я думав, що то жінка так тихцем їсть без мене. А потім ввечері перестрів тещу біля холодильника. Пані Олександра навіть не сідає за стіл, просто відкриває дверцята та їсть на ходу. А від цього техніка псується і холодильник погано працює.

– Тобі рідній людині шкода шматка хліба? – ображалася теща, коли я робив їй зауваження. 

Я промовчав. Однак, тепер поведінка тезі перейшла всі межі. У мене є дуже дорогий комп’ютер, за яким я працюю. По суті, завдяки йому у мене є гарна робота і висока зарплата. А теща перед Новим Роком захотіла “прибрати” у кабінеті та ледь не перекинула монітор.

– Це ж дуже дорога річ, будь ласка, обережніше прибирайте. 

– Ой, та дурничка і 500 гривень не коштує. Ти з мене винну не роби! 

– Та дурничка вас годує! 

Теща на мене дуже образилася, почала жінці жалітися. Але вона стала на мій бік. 

– Тоді віддавайте мені гроші за цю квартиру! Теж мені, велике цабе. Буде ще у моїй квартирі командувати! 

От я знав, що рано чи пізно теща згадає за ті гроші та почне ними дорікати. Пані Олександра переїхала на свою квартиру, бо ті люди з Харкова вже з’їхали геть. І тепер я повинен їй повернути всю-всю-всю суму до копійочки за житло.

Мене жаба не давить, я можу спокійно відкладати гроші. Однак, навіщо нам спершу робити такий подарунок, а потім ним же дорікати? Її силоміць ніхто не примушував до такого. 

Я просто не розумію логіку таких людей, чесно. І сумно, що через ті гроші у нас так зіпсувалися стосунки.